Тетяна Тимошенко – уродженка міста Хутір-Михайлівський, проте все її життя пов’язане з Серединобудщиною. Вона працювала у відділі містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства при Середино-Будській РДА та займалася творчістю. Повномасштабна війна змусила її покинути Сумщину та виїхати за кордон. Про те, як жінка почала писати новели та есеї про життя прикордоння під час війни, вона розповіла кореспонденту “Середина-Буда.City”.
Про переїзд та як вирішила писати про Серединобудщину
Пані Тетяна має дві вищі освіти, не пов’язані з письменництвом. У вільний час займалася творчістю. Її вироби і малюнки демонструвалися на виставках, де вони привертали увагу відвідувачів.
“З дитинства займаюсь рукоділлям, люблю малювати та в’язати. Фантазія надихає щось творити, тому втілюю її у вироби та малюнки”, — розповідає Тетяна Валеріївна.
За словами Тетяни, у певний період життя вона приєдналася до творчого клубу «Часопис» під керівництвом Галини Майорової — спільноти поетів, письменників і виконавців пісень району.
Як каже жінка, у перші тижні повномасштабного вторгнення була надія, що все ось-ось закінчиться і все буде так, як було. Проте росіяни почали обстрілювати Середину-Буду. Пожежі, постраждалі, постійні вибухи вдень і вночі змусили Тетяну покинути місто і виїхати за кордон. Там вона облаштувалася та знайшла роботу.
«Усі мої думки — там, де залишилися рідні та друзі. Від них дізнаюся, що відбувається в рідному містечку. Від брата дізнаюся багато історій, пов’язаних із війною. Роблю нотатки, щось записую, потім узагальнюю. Так виходять різнопланові оповідання. Усі мої новели й есе — про життя на Серединобудщині, про те, з чим стикаються люди під час війни…» — каже Тетяна.
Про творчість
Тетяна Тимошенко вирішила документувати події війни для майбутніх поколінь. Одночасно жінка шукала можливості розвитку літературних здібностей.
“Усе життя приходиться чомусь вчитися. Але ж все треба робити професійно. Чи хоча би прагнути цього”, — пояснює вона.
Взимку авторка натрапила на курси письменницької академії “Риба” і стала її студенткою.
“Таких студентів як я, початківців, було багато. Але ж було і багато досвідчених письменників, які вже видали декілька книг. Було до чого прагнути. Із задоволенням пройшла цей курс. Слухала, дивилась, писала (був списаний товстезний зошит, до речі, з влучним гаслом на обкладинці – “Світ перед тобою”)”.
Своїми творами жінка ділилася з наставниками “Часопису”. Результатом стало розміщення есе у літературно-мистецькому альманасі “Українська хвиля”. Це її перша публікація у друкованому виданні.
“Одного разу пролунав дзвінок: “Таню, готується збірка новел авторів Сумської області, в тебе є щось? Треба про нашу область, про прикордоння”. Ну я така: “Спробую””, — розповідає письменниця.
Тетяна каже, що вже був готовий есей про брата-військового з історією, як він залишився живим.
“Про це було варто писати. Це — війна, хроніки нашого життя. Важливо, щоб люди про це знали і пам’ятали. Важливо — щоб не забували”.
Про плани
Зупинятися на досягнутому жінка не збирається. До друку готуються ще декілька її новел.
“На курсах у Письменницькій академії «Риба» мали домашнє завдання — написати новелу. Моя — «Шкільний альбом» — була відібрана до друку в загальній книжці авторів академії. Чекаю на вихід цього видання восени. Ще один твір надіслано до чергового випуску літературно-мистецького альманаху. Пробую себе в літературних конкурсах. Це надихає писати більше — тим паче, маю підтримку й допомогу друзів та знайомих“.
У планах пані Тетяни — випустити збірник своїх новел та есеїв, пов’язаних із життям прикордоння. Наразі їх близько 25.
“Всі мої твори пов’язані з війною. З тим, чим і як живуть люди, що відчувають в цей важкий час. Вважаю, що майбутні покоління повинні знати про реальні події, з якими стикнулась наша країна”, — підсумовує письменниця.
