«Над головою летять і міни, і снаряди»: історія Віри Пономарьової з прикордонного села Зноб-Трубчевська
У селі Зноб-Трубчевська, що у Зноб-Новгородській громаді, 43 роки незмінною є фельдшерка Віра Пономарьова. За словами жінки, працювати в селі вона розпочала у 1983 році, одразу після закінчення медичного училища.
“Вже пора й на заслужений відпочинок, але не можу залишити людей у такий важкий для всіх час. До Зноб-Новгородського декілька кілометрів, постійні обстріли, стресові ситуації, бувають поранені, а то просто та чи інша хвороба – все це потребує оперативного медичного втручання. Окрім мене в селі немає медпрацівників”, – зазначає Віра Пономарьова.
На запитання, чи важко працювати, фельдшерка відповідає просто: “Не так важко, як небезпечно».
«Був випадок, коли йшла на виклик, а на те місце куди мала прийти, за 15 хвилин до цього, стався приліт. Іноді над головою летять і міни, і снаряди, і дрони. Все це бачиш, чуєш і не знаєш, куди воно впаде. Коли є можливість куди заховатися, то стараюся це зробити. Потім, коли небезпека минає, то йду до хворого”.
Також Віру Василівну непокоїть й те, що до села не їздить швидка, а тому приходиться на місці надавати термінову допомогу і шукати можливість доставки хворого до лікаря.
“До повномасштабного вторгнення на моїй ділянці проживало близько 50-ти дітей, зараз залишилося дев’ять. Вони потребують особливої уваги, а на це в першу чергу впливає стресова ситуація, яку діти отримують при обстрілі”, – зазначає медикиня.
Позитивно оцінює роботу медикині і головна лікарка Зноб-Новгородської амбулаторії Аліна Половинкіна.
«Я дуже задоволена фельдшерами, які працюють в Зноб-Новгородській громаді, майстерності і професіоналізму їм не позичати. Кожен із них на своєму місці, а Віра Василівна для них – приклад”, – говорить Аліна Половинкіна.
Сергій Солдатов, Середина-Буда.City
