Сергію Дворніченку із Серединобудщини було 33 роки. Він пройшов АТО, повернувся на фронт після поранення та до останнього залишався поруч із побратимами. Його серце зупинилося внаслідок важкого поранення, отриманого в бою за незалежність України. Про те, яким був воїн, кореспонденту «Середина-Буда.City» розповіла його сестра Наталія.

Народився у родині прикордонників

Сергій Дворніченко народився 26 січня 1993 року у сім’ї військових. Його дитинство минало серед гарнізонів та постійних переїздів. Як розповідає молодша сестра Наталя, Сергій фактично «народився на заставі» у Чернівецькій області, де на той час служили батьки.

Через службу батьків-прикордонників родина часто змінювала місце проживання. Згодом сім’ю перевели до Середини-Буди — саме там Сергій провів шкільні роки.

Після закінчення школи він вступив до вищого навчального закладу та здобував аграрну спеціальність. Водночас військова справа була для нього не лише професією батьків — із дитинства він бачив, що означає служити державі та носити військову форму.

Досягнувши повноліття, Сергій пройшов строкову службу, а після повернення підписав контракт із Державною прикордонною службою.

Війна стала його життям

Із 2014 року Сергій Дворніченко брав участь у бойових діях на сході України. Він пройшов гарячі точки АТО та присвятив військовій службі майже все своє доросле життя.

На початку 2022 року чоловік звільнився зі служби, однак мирне життя тривало недовго. Уже 24 лютого він добровільно прийшов до військкомату.

За словами сестри Наталі, Сергій не вагався ні хвилини.

«Він казав: “Як я можу берегти себе, коли країну руйнують? Я військовий, я чоловік, я батько, я брат, я син. Мені потрібно бути там”», — згадує вона.

Відтоді разом із побратимами 30-ї окремої механізованої бригади Сергій постійно перебував на найгарячіших напрямках Донбасу.

Після поранення повернувся у стрій

У 2023 році Сергій отримав важке поранення. Після цього здоров’я почало давати про себе знати, і певний час він намагався повернутися до цивільного життя.

Та, як розповідає сестра Наталя, довго залишатися осторонь війни чоловік не зміг.

У 2025 році Сергій ухвалив рішення знову повернутися на фронт.

«Він сказав нам із мамою: “Знаєте, скільки моїх побратимів віддали життя за Україну? Я не можу просто сидіти й спостерігати”», — згадує Наталя.

Після повернення військовий служив у бригаді безпілотних систем «К-2». За час служби мав численні відзнаки та високі результати роботи. Обіймав звання штаб-сержанта. Побратими й командування неодноразово відзначали його професіоналізм та відданість справі.

«Він був справжнім братом»

Рідні згадують Сергія як людину великого серця, яка завжди підтримувала близьких і не забувала своїх побратимів.

Сестра Наталя розповідає, що не хотіла хрестити дитину без брата.

«Я сказала йому: “Сергію, не буду хрестити дитину, поки ти не приїдеш”. Ми чекали його. Він приїхав, ми похрестили дитину, і після цього він знову поїхав на фронт», — згадує вона.

Навіть під час коротких відпусток Сергій знаходив час, аби відвідати могили загиблих побратимів.

«Він ніколи не забував тих, із ким служив, із ким був під кулями та обстрілами», — каже Наталя.

Останній бій

19 травня Сергій отримав тяжке поранення. Уже наступного ранку рідним повідомили, що він перебуває у госпіталі в місті Ізюм.

Сестра одразу вирушила до лікарні, однак медики повідомили родині, що поранення виявилися несумісними з життям. Серце військового зупинилося.

«Для мене, рідних, друзів і побратимів він назавжди залишиться людиною честі, мужнім воїном і справжнім патріотом, який до останнього подиху захищав Україну», — зазначила кума та одна з найближчих подруг воїна Ірина Біценко.

Сергію Дворніченку назавжди залишиться 33 роки. У нього залишилися восьмирічний син Кирило, батьки, вітчим Сергій, який виховував чоловіка з дитинства, та сестра.