24-річний прикордонник Олег із Конотопщини вже п’ять років служить на північному кордоні Сумщини. Повномасштабна війна застала його у відпустці, але вже за кілька годин він повернувся до підрозділу. Брав участь у боях на Чернігівщині, зазнав поранення, нині проходить лікування й готується повернутися до строю. Кореспонденту “Середина-Буда.City” він розповів про те, як захищає рубіж, про бої, поранення та особисту мотивацію.

Як вступив до лав ЗСУ

Прикордонник Олег — родом із Конотопщини. Після закінчення школи юнак продовжив навчання в одному з професійних училищ міста Конотопа. По закінченні здобув диплом електрика. За фахом працевлаштуватися не зміг, адже роботодавці відмовляли, посилаючись на відсутність досвіду роботи. Сидіти вдома без діла чи працювати вантажником Олег не захотів.

«Мені хотілося знайти себе, я перебрав купу варіантів і зупинився на військовій службі. Хотілося дізнатися, чого я вартий», — пояснив свій вибір Олег.

У 2019 році Олег підписав контракт на проходження служби в лавах Державної прикордонної служби України. Його призначили до Сумського прикордонного загону. Далі був навчальний центр і служба на кордоні.

«До 2022 року все було більш-менш спокійно — несення служби в прикордонних нарядах, навчання, відпочинок — усе за розкладом, за графіком», — згадує хлопець. — «Якихось особливих нюансів тоді не було. Можливо, інколи й виникали робочі моменти, але то дрібниці, якщо порівнювати зі службою під час воєнного стану».

Відпустка, що перервалася дзвінком про війну

Повномасштабна війна застала Олега в рідному селі поблизу Конотопа, де він планував провести чергову відпустку. Про її початок дізнався від побратима, який вранці 24 лютого 2022 року зателефонував і повідомив про вторгнення.

«20 лютого в мене якраз розпочалася відпустка. Я приїхав додому — хотілося побути з батьками і своєю коханою. А в четвер, 24 лютого, десь о пів на п’яту ранку, мене розбудив дзвінок побратима. Він сказав терміново збиратися — почалася війна. Я не повірив, зателефонував своєму командирові й отримав наказ негайно прибути до підрозділу», — ділиться спогадами Олег.

Уже за кілька годин він був у підрозділі. І, як виявилося, вчасно: за лічені хвилини разом із побратимами вирушив на Чернігівщину.

«Наше завдання тоді було — захистити тил оборонців Чернігова. Русаки (прим.ред. «військовослужбовці рф») могли зайти з будь-якого боку, перерізати логістику і вдарити в тил нашим захисникам міста. Ми це добре розуміли і як могли допомагали тим, хто відбивав російську навалу. Чекати кацапів (прим.ред. «російські військові») можна було звідусіль, у тому числі з боку Білорусі. Тому були вкрай уважні: вдень і вночі забезпечували повний контроль кордону і доріг», — розповідає прикордонник.

Як отримав поранення

Після звільнення Чернігівської області у квітні 2022 року підрозділ Олега повернувся на північ Сумщини — до свого постійного місця розташування. Усі вже добре розуміли, що несе за собою російська армія, тому не можна було допустити нового прориву ворога через кордон.

Укріплення позицій тісно перепліталося з бойовим чергуванням і постійним контролем ситуації. Безперервні обстріли, полювання з боку ворожих дронів — як за цивільними, так і за військовими — змусили Олега виробити в собі виняткову уважність і спостережливість.

Обіймаючи посаду оператора дронів, Олег продовжував вдосконалювати свої навички, помічати те, на що інші не звертають уваги. Саме ця спостережливість стала йому в пригоді під час зустрічі з ворожою ДРГ.

«Наприкінці вересня минулого року ми рано-вранці на «броніку» вирушили в напрямку одного з населених пунктів, що знаходиться в безпосередній близькості від державного кордону України», – розповідає прикордонник, – «За декілька кілометрів до села я помітив якийсь рух у лісі, наказав водію зупинитися. Спочатку він мене не зрозумів, але все ж таки пригальмував. Від’їхали кілька десятків метрів назад, а попереду вже русак (прим.ред. «ворог») на дорозі з РПГ цілить по нас.

Перший вибух прийшовся якраз у ту сторону, там де я сидів. Другий по капоту, теж більш до моєї сторони, моє місце було спереду поруч з водієм. Побратими встигли вискочити з «броніку», зав’язався бій. Тоді нам вдалося змусити кацапів (прим.ред. «противника») відступити назад.

Від тих вибухів я отримав чисельні поранення лівої сторони тіла. Мене та ще двох поранених моїх побратимів швидко доставили до сусіднього населеного пункту, а вже звідтіля до міста Шостка й далі госпіталю міста Суми».

Підтримка рідних і коханої, яка вже наступного дня була поруч з Олегом у госпіталі, допомагають йому боротися з наслідками поранень. Сам Олег вірить і сподівається повернутися до своїх побратимів, до підрозділу, який став для нього рідним.

Про мотивацію

Як говорить прикордонник, час такий, що відсидітися не вдасться нікому.

«За роки війни ми всі побачили й відчули, що несе за собою росія. Вона не зупиниться, якщо відчує нашу слабкість, нашу зневіру. Тільки силою можна зупинити цю ворожу навалу.

Я не розумію тих чоловіків, які перекладають свій обов’язок — захищати матерів, коханих, своїх дітей — на когось іншого.

Свого часу мій брат став на захист своєї сім’ї, своєї країни. Уже кілька років він на сході, зараз — на передньому краї Південно-Слобожанського напрямку. Він не ховався і не перекладав свій обов’язок.

Коли я підписував контракт, ще не знав, що буде війна. Але тепер у мене немає й грама сумніву в правильності обраного шляху.

П’ять років тому я намагався шукати себе. Сьогодні з упевненістю кажу: це був мій правильний вибір».