У одному з сіл прикордонної Зноб-Новгородської громади, де безпекова ситуація залишається складною, понад два роки не було фельдшера — посада залишалася вакантною. Ситуація змінилася лише місяць тому. За ініціативи голови громади та на прохання керівництва Зноб-Новгородської амбулаторії загальної практики сімейної медицини на посаду погодилася Ольга Сітало — досвідчена медикиня з понад 35-річним стажем.
Ольга Сітало — фельдшерка, яка сьогодні самотужки забезпечує первинну медичну допомогу в двох прифронтових селах. Вона їздить до пацієнтів власною машиною, роздає гуманітарні ліки, надає медичну і психологічну підтримку тим, хто щодня живе під загрозою обстрілів.
Про виклики цієї роботи, підтримку родини і те, чому вона вирішила не йти на пенсію, а повернутися до пацієнтів фельдшерка розповіла кореспонденту “Середина-Буда.City”.
- Пані Ольго, чому ви погодилися на цю роботу — у прикордонному селі, де довго не було фельдшера?
“Мені завжди було цікаво відкривати себе у новому. За 35 років моєї роботи в медичній сфері я завжди намагалася пробувати себе в різних напрямах медичної галузі. Після закінчення Глухівського медичного училища працювала у гінекологічному відділенні в Сумах. Потім, через певні життєві обставини, повернулася в рідне Зноб-Трубчевське, звідки я родом.
Спочатку влаштувалася лаборантом у рентген-кабінет. Через деякий час, окрім роботи там, почала працювати ще й дільничною лікаркою. Після того, як з’явилася сімейна медицина, пройшла відповідне навчання й почала працювати сімейним лікарем.
Так сталося, що тривалий час у цьому селі був відсутній фельдшер. Я розуміла, як важко людям у віддаленому населеному пункті громади залишатися без необхідної першої медичної допомоги, тому погодилася. Тим більше — мені завжди було цікаво спробувати себе в чомусь новому”
- У чому полягає ваша щоденна робота? З якими викликами стикаєтеся?
“У мене є власне авто. Я сама за кермом. Селищна рада заправляє машину, і я двічі на тиждень, у визначені заздалегідь дні, приїжджаю до своїх пацієнтів. У призначений час вони вже мене чекають.
Спочатку їду по домівках до тяжкохворих: роблю уколи, беру аналізи, якщо потрібно. Потім проводжу прийом у фельдшерському пункті — вимірюю тиск, обстежую, призначаю необхідні ліки. Ліки ми отримуємо по гуманітарній лінії, тому для пацієнтів вони безкоштовні. Роздаю, кому що потрібно.
Також беру аналізи крові — наприклад, на холестерин. У Зноб-Новгородському ці аналізи обробляють, головний лікар робить висновки, хто і що потребує. Комунікуємо з сімейними лікарями, коли є потреба.
За місяць роботи я зрозуміла, наскільки людям у прикордонних селах морально важко. Вони психологічно виснажені постійними обстрілами. Моральна й психологічна підтримка для них не менш важлива, ніж ліки. П’ять-десять хвилин розмови додають людям сили жити далі.“
- Наскільки небезпечно зараз працювати у прикордонному селі?
“Найбільша трудність, якщо можна так сказати, — це обстріли. Минулого тижня прийшло розуміння, що твоя поїздка може десь перерватися на дорозі. Біля самого села я скоріше побачила, ніж почула вибухи. У машині нічого не чути, а в повітрі — дрони, які атакували село.
Господь уберіг мене від удару, але дав зрозуміти, наскільки важливо бути зібраною. Ворожому снаряду чи міні достатньо 3–5 секунд, щоб долетіти з кордону до села. Дрону — кілька хвилин. Головне — бути уважною. Це я вбила собі в голову. І це ж пояснюю людям: не панікувати й не розгублюватися.
Чи є страх? У кожної людини присутнє відчуття страху. Але відчуття, що я потрібна, що від мене залежить чиєсь життя, не дає мені звертати увагу на страх”.
- Хто вас підтримує?
“Моя підтримка — це мій чоловік, мій син і мої колеги.
Два роки тому ми з родиною жили у Зноб-Трубчевському. Коли обстріли почастішали, переїхали в безпечніше місце. Згодом забрали до себе мого 90-річного батька.
Чоловік і син розуміють мене, розуміють, що таке — бути вчасно біля хворого. Вони дбають про господарство, доглядають батька. Я можу приїхати з роботи пізно — вони це сприймають з розумінням. Для мене їхнє ставлення до моєї роботи — головне”
- Що мотивує вас продовжувати працювати, попри всі труднощі?
“Я могла вже не працювати. Мій стаж роботи на рентгені дозволяє вийти на пенсію. Але в мене є бажання працювати. Відчувати, що я потрібна людям, додає мені стимулу жити.
Окрім роботи фельдшеркою, я маю певні обов’язки і по сімейній медицині. Як кажуть, я “у тренді”. На своїх 59 роках не зациклююсь. Головне — мир і спокій. Працювати на користь людям — це те, що дає мені сили.
Як про Ольгу Сітало відгукуються жителі громади
За словами місцевої жительки Валентини Зарочинцевої, до появи Ольги Сітало фельдшерський пункт у селі був обладнаний, але понад два роки залишався без медпрацівника.
“У селі є сучасний фельдшерський пункт, обладнаний усім необхідним. У цьому — велика заслуга нашої влади, керівника громади Петра Васильовича Гончарова та його підлеглих.
Після того, як понад два роки тому звільнився фельдшер, ми фактично залишилися без медичного працівника, який надавав би медичну допомогу хворим на місці. Раз-два на місяць до нас приїжджали лікарі із Зноб-Новгородського, але це зовсім не те, що робить Ольга Анатоліївна.
Вона — професіонал, уважна, чуйна. Вислухає кожного, підтримає, зробить усе можливе. Ми ніколи не чули від неї: “Мій робочий день закінчився”. Поки хтось потребує її допомоги, вона не поїде. Ми всі її разом зустрічаємо й разом проводжаємо”, — каже Валентина.
Пан Микола із Зноб-Трубчевського зазначає:
“Жителі Зноб-Новгородської громади й пацієнти поважають Ольгу Анатоліївну за її професіоналізм, за стійкість у відстоюванні інтересів селищної лікарні й ФАПів у селах, за її людське ставлення до нас”.
