63-річний Олександр Малькович із Середини-Буди загинув 4 жовтня 2025 року від удару російського дрона під час риболовлі поблизу Рожковичів Середино-Будської громади. Напередодні він зателефонував дружині Ніні й сказав, що їде востаннє. Історію чоловіка «Середина-Буда.City» розповіла його дружина.
Майже 42 роки разом
З Олександром Ніна познайомилася у 1983 році. Тоді його призначили дільничним інспектором, і він відповідав за Порохонь, Рожковичі та навколишні села. Ніна жила в Порохоні.
«Якось так усе переросло в кохання. Я весілля приурочила до Нового року. 31 грудня 1983 року ми розписалися», — згадує жінка.
Відтоді вони щороку святкували цього дня і річницю одруження, і Новий рік.
«Разом ми прожили без малого 42 роки. Як таких розлук не було. Ну, хіба що чекала його зі служби», — розповідає Ніна.
«Робота — захищати людей»
Олександр працював у правоохоронних органах, Ніна — у газовій сфері в Середині-Буді. У них народилися син і донька, згодом — двоє онуків та онучка.
У 1986 році Олександра направили до Чорнобильської зони ліквідовувати наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Там він провів півтора місяця.
Під час служби чоловік дістав поранення під час затримання рецидивіста в селі Кам’янка. Ніна згадує, що тоді дуже хвилювалася за нього.
«Я дуже переживала. А він мені сказав: “Ніна, ну це моя робота. Якби не я, постраждала б ні в чому не винна людина. А я якось переживу. Розумієш, це робота така — захищати людей”», — пригадує дружина.
Після виходу на пенсію Олександр продовжив працювати. Згодом він влаштувався в газову службу, де був старшим охоронником.
Вирощував овочі для дружини й доньки
У родини був будинок у Порохоні, який залишився Ніні від батьків. Після їхньої смерті Олександр займався оселею, подвір’ям і городом.
«Він дуже любив там господарювати. Усе робив сам, постійно щось садив, вирощував, облаштовував», — розповідає Ніна.
У 2021 році жінка тяжко захворіла. Лікуватися в Середині-Буді було складно, тому донька, яка жила в Дніпрі, запропонувала матері переїхати ближче до лікарів.
Відтоді Ніна жила в Дніпрі, а Олександр залишався вдома. Він доглядав за господарством і передавав дружині та доньці вирощені овочі.
«І найцікавіше, що він усе це робив для нас із донькою. Ми ніколи не купували сільськогосподарських продуктів. Він посадить, виросте, прибере і відправить нам. У нас завжди все було свіже завдяки чоловікові», — каже жінка.
Попри обстріли повернувся додому
Після початку повномасштабної війни Ніна й донька не раз просили Олександра переїхати до Дніпра через обстріли прикордоння.
Одного разу він приїхав до родини, але через півтора місяця вирішив повернутися.
«Він усього півтора місяця побув у Дніпрі. Каже: “Це не моє. Давайте я поїду на батьківщину. Але знайте, що моє серце і моя душа разом із вами”», — розповідає Ніна.
Олександр повернувся до Середини-Буди, де залишалися його робота, будинок і господарство.
Востаннє Ніна бачила чоловіка в липні 2025 року, коли приїжджала до нього.
«Я тоді приїхала в Середину-Буду, займалася консервацією, домашніми справами. Побули разом, а потім я поїхала назад у Дніпро», — згадує вона.
Останній дзвінок напередодні загибелі
3 жовтня 2025 року Олександр зателефонував дружині й повідомив, що збирається на риболовлю в Рожковичі. Ніна здивувалася, адже чоловік не був завзятим рибалкою.
«Я йому кажу: “Ну навіщо тобі воно? Ти ж не рибалка”. А він відповів: “Я пообіцяв. Ти знаєш, востаннє їду”», — розповідає жінка.
Уранці 4 жовтня Ніна збиралася у справах. Вона знала, що чоловік поїхав на риболовлю, але відчувала тривогу.
«Якось важко було на душі. Я йшла, зайшла до храму, поставила свічку, помолилася. Повернулася — і тут дзвінок. Телефонує брат. Деякий час не брала слухавку, а потім відповіла. У мене щось усередині обірвалося», — згадує Ніна.
Брат не знав, як розповісти їй про загибель Олександра. Ніна запитала: «Саша?..»
Так Ніна дізналася про загибель чоловіка.
«Дрон вибрав ціллю наш човен»
Про події на водоймі Ніні розповів товариш Олександра, який того дня рибалив разом із ним.
Олександр привіз човен на своєму мотоблоці. На водоймі були й інші рибалки. Згодом чоловіки підпливли один до одного, а коли помітили російський дрон, вирішили розпливтися в різні боки.
«Він мені розповідав: “Ми були разом, коли побачили дрон. Давай розпливатися в різні сторони”. Але чомусь дрон вибрав ціллю наш човен. Удар припав прямо в Сашу», — переказує Ніна слова товариша.
Вибух викинув Олександра з човна. Інші рибалки, каже Ніна, допомогли врятувати його, однак чоловік загинув.
Спогади дружини про Олександра
За словами Ніни, Олександр любив онуків, допомагав дітям і дотримувався обіцянок.
«Він був справжній чоловік. Справжній батько, справжній дідусь для своїх онуків. Якщо пообіцяв щось, то зробить. Якщо сказав, що так буде, так і буде. Нікого не залишав. І під час служби в правоохоронних органах не зважав ні на дощ, ні на сніг, ні на ніч, ні на день. Знав, що він потрібен, що це його обов’язок», — каже вона.
В Олександра залишилися дружина, син, донька, двоє онуків та онучка. У Порохоні залишився будинок, яким він займався, та господарство.




