«Тату, я на рідній землі»: що розповідають рідні Миколи Вертолецького із Серединобудщини, який повернувся з полону рф

Після двадцяти місяців очікування, тривог і надії родина Вертолецьких нарешті почула голос Миколи — військового із Серединобудщини, який 25 травня повернувся в Україну з російського полону. Його батько Віктор Миколайович поділився з кореспондентом “Середина-Буда.City” історією пережитого очікування, снів, що виявлялися віщими, і сили батьківського передчуття.

25 травня в результаті обміну полоненими повернувся в Україну Микола Вертолецький із Серединобудщини.

Якими були ці двадцять місяців полону сина, розповідає Віктор Вертолецький, батько Миколи:

“Про те, що син потрапив у полон, ми дізналися через декілька днів після того, як він перестав виходити на зв’язок. До 6 жовтня 2023 року майже щодня телефонував. Про службу в подробицях не розповідав, але для мене й рідних було головне, що з ним усе нормально. Останній раз перед полоном Коля зателефонував 5 жовтня. Декілька днів ми не знали, що з ним. У сестри й рідних були різні думки, але я був упевнений, що син живий. Уночі мені приснилося, що Коля в полоні, а вдень донька побачила в одному з російських пабліків відео, де росіяни брали в полон двох наших військових. В одному з них ми впізнали Колю — він був поранений у ногу”.

З цим відео родина звернулася до військкомату. За кілька днів прийшло офіційне підтвердження: Микола у російському полоні.

За словами батька, після цього почалися довгі дні хвилювань, тривог і сподівань. Рідні добре розуміли, що таке російський полон. Вони хвилювалися, чи витримає Микола. При кожному обміні переглядали списки, сподіваючись побачити знайоме прізвище. Через дев’ять місяців надійшла звістка від сина.

“«Червоний Хрест» передав нам коротенького листа від Колі: «Я живий, можливо, повернусь». Ці чотири слова я повторював щодня. Вони залишаться зі мною на все життя”.

Сестра Миколи, Олена, при кожному обміні переглядала списки військових, які поверталися додому з полону. І кожного разу всі сподівання побачити рідне прізвище були марними. Надія у рідних жевріла на великий обмін. Але перші два дні травневого обміну не принесли очікуваного результату.

“З суботи на неділю мені знову приснився син. Я чомусь зрозумів, що сьогодні він буде на волі. Ближче до обіду отримав СМС, дав дочці прочитати — там було повідомлення, що мій син серед тих, кого обміняють. А вже за годину — дзвінок. Вперше за рік і вісім місяців я почув такий рідний голос: «Тату, я на рідній землі. Тату, як ти?» Я не можу передати словами цю мить — у мене підкосилися ноги. Нарешті! Одне з перших його слів було: «Як ти?» — він хвилювався за мене”, – розповідає батько Миколи.

Зараз родина — батько, сестра й племінники — чекають миті, коли Микола переступить поріг рідної домівки. У телефонній розмові він повідомив, що попереду — медогляд, лікування й реабілітація.

“Я по голосу зрозумів, що Коля виснажений. Щоб не хвилювати мене, нічого не каже про свій стан. Але моє батьківське відчуття, яке не покидало мене всі ці двадцять місяців, підказує: сину потрібне лікування. Ми чекаємо його, і я сподіваюся — недалеко той час, коли я нарешті зможу обійняти свою дитину”, — з великою надією говорить батько нашого незламного захисника.