«Ми тільки почали жити… і все згоріло»: історія родини з Середини-Буди, яка втратила дім через обстріл

18 квітня російські війська завдали масованого удару по прикордонному місту Середина-Буда. Під вогнем опинився житловий сектор. Один із ударів припав на триквартирний будинок. Після влучань безпілотників він спалахнув і згорів ущент. Про атаку кореспонденту “Середина-Буда.City” розповіла власниця однієї з квартир Оксана Мазур.

За словами пані Оксани, вона дізналася про атаку телефоном.

«Об одинадцятої десять мені зателефонував дядько, який живе поруч. Каже: “Оксана, будинок твій горить, дуже сильно горить, підійти неможливо”», — згадує жінка.

Як розповідає жінка, згодом стало відомо, що у будинок влучили кілька ворожих дронів. Пожежа була настільки сильною, що сусіди не змогли навіть наблизитися, аби врятувати бодай щось із майна.

Ситуацію ускладнювали повторні обстріли — у той момент російські війська продовжували бити по місту, зокрема обстрілювали центральну частину з мінометів.

Дім, який будували роками

Оксана Мазур усе життя прожила у Середина-Буді. Тут вона створила родину – понад 20 років тому познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм, за якого згодом вийшла заміж.

Після одруження у 2003 році подружжя мешкало у квартирі рідної тітки Оксани,а коли народився старший син Дмитро у однокімнатній квартирі стало тіснувато. Родина мріяла про більше житло. Коли їхньому старшому сину було лише дев’ять місяців, вони переїхали в квартиру в тому самому будинку, який нині знищено.

«Вона була практично порожня, потребувала ремонту. Раніше в цієї квартирі мешкала моя рідна бабуся. Ми все робили самі — вкладали сили, час, душу. Хотіли зробити затишний дім для себе і дітей», — розповідає жінка.

До початку повномасштабної війни Оксана працювала у ломбарді, її чоловік — у лісовому господарстві. Родина жила звичайним життям, виховувала дітей і поступово облаштовувала своє житло.

Вимушені втечі і життя між обстрілами

Після початку повномасштабного вторгнення ситуація у прикордонному місті різко погіршилася — обстріли стали регулярними. Родина змушена була виїхати до більш безпечного місця до сусіднього Хутора-Михайлівського.

«Там на той момент було трохи спокійніше. Ми пожили там до осені 2022 року. Здавалося, що в місті стало тихіше і ми повернулися додому», — згадує Оксана.

Проте це затишшя виявилося тимчасовим. Уже у квітні 2023 року район, де розташований їхній будинок, знову опинився під масованими ударами.

«Вночі почалися сильні обстріли. Поруч горіли адміністративні будівлі, вибухи були один за одним. Ми зрозуміли треба рятувати дітей», — говорить жінка.

Тієї ночі вона разом із двома синами залишила дім пішки.

«Ми нічого не брали. Те, що було на нас з тим і пішли. Не до речей тоді було. Йшли серед вибухів, пожеж… просто тікали», — каже вона.

Спочатку родина дісталася до батьків Оксани, які мешкали в іншій частині міста, де було відносно безпечніше. Там і вирішили: повертатися назад із дітьми надто ризиковано.

Нове життя — і нова втрата

Згодом Оксана з дітьми переїхала до села Хутір-Михайлівський громади, де небайдужі люди пустили жити в свій порожній будинок. Це стало тимчасовим прихистком.

Старший син Дмитро нині навчається у одному із ВИШів у Львові, молодший Микола закінчує шостий клас.

«Ми потроху облаштовувалися. Але все наше майно залишалося в квартирі. Ми час від часу приїздили, щось забирали для дітей, для навчання, щось привозили назад. Ми планували повернутися. Іншого житла у нас немає», — розповідає жінка.

Після удару 18 квітня ці плани зруйнувалися остаточно. Будинок, у який родина вкладала роки праці та заощадження, знищено. Разом із ним — майже все майно, техніка, особисті речі.