Майже все життя Петро Муравйов присвятив школі та роботі з дітьми. Понад 35 років чоловік працював учителем у прикордонних селах Зноб-Новгородської громади на Сумщині. Та через постійні російські обстріли йому разом із дружиною довелося залишити рідний дім та переїхати на Львівщину.

Після закінчення педагогічного навчання Петро повернувся працювати у рідний край. Спочатку викладав у Голубівці, а згодом оселився у Зноб-Трубчевському, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Подружжя багато років навчало дітей у місцевому ліцеї.

Навіть після початку повномасштабної війни вони продовжували працювати. Коли навчання перевели у дистанційний формат, а частина дітей не мала доступу до інтернету, вчителі ходили по домівках учнів, щоб пояснювати матеріал.

За словами Петра Муравйова, працювати доводилося під звуки дронів та вибухів. Особливо він переживав за дружину, яка навчала молодших школярів і продовжувала відвідувати дітей вдома навіть у небезпечних умовах.

У 2025 році через постійні обстріли Зноб-Трубчевський ліцей припинив роботу. Після цього чоловік більше займався господарством — обробляв землю та доглядав пасіку. Однак ситуація на прикордонні ставала дедалі небезпечнішою.

Згодом донька, яка мешкала на заході України, переконала батьків переїхати. Нині подружжя живе у Бориславі на Львівщині. Петро працює на меблевому підприємстві, хоча зізнається: звикати до нового життя у майже 60 років непросто.

Чоловік каже, що найбільше сумує за рідним домом, землею та пасікою, яку довелося залишити на Сумщині. Попри нову роботу та побут, думками він постійно повертається до рідного прикордоння і хвилюється за людей, які залишилися там під обстрілами.

Водночас Петро не виключає, що колись знову повернеться додому. Каже, що зараз головне — облаштувати життя родини у безпечнішому місці, а що буде далі — покаже час.