Родина Лілії та Вадима Велкових загинула 14 листопада 2025 року під час масованої атаки російських військ на Київ. Лілія була уродженкою Середини-Буди, а її чоловік Вадим — киянином. Історію подружжя кореспонденту «Середина-Buda.City» розповіла сестра Лілії Марина Шапоренко.
Про Лілію Велкову
Лілія Велкова народилася в Середині-Буді. У цьому місті вона прожила майже 30 років: навчалася, працювала, будувала своє життя.
«Я молодша від Лілі на 10 років. Для мене вона була і подругою, і мамою, і сестрою одночасно», — розповідає її сестра Марина Шапоренко.
За її словами, Лілія завжди підтримувала молодшу сестру, давала поради, але ніколи не підкреслювала різницю у віці чи свій життєвий досвід.
Знайомство з Вадимом
Особисте життя Лілії довго не складалося. Але приблизно у 2010–2011 роках вона познайомилася з Вадимом — своє кохання вона знайшла в соціальних мережах. Спочатку було тривале листування, згодом — зустріч.
«Він приїхав до нас, познайомився з родиною. Мама тоді сказала: “Лілю, це твій вибір. Якщо серце мовить, це твоя доля”».
У 2012 році Лілія переїхала до Києва. Працювала на різних роботах, згодом чоловік запросив її до себе в компанію “Енергоатому” . Там вони працювали разом.
Згодом у подружжя народилася донька Вікторія.
«Вони не чули душі в дитині. У них була справжня гармонія. Ми всі раділи, що Ліля нарешті знайшла своє щастя», — каже Марина.
З початком повномасштабної війни родина намагалася триматися разом. Лілія з Вадимом постійно телефонували матері в Середину-Буду, яка перебувала під постійними ударами російських військ.
Коли біля рідного дому в Середині-Буді почалися вибухи і будинок зазнав пошкоджень, Лілія забрала матір до Києва.
«Мамо, тобі буде спокійніше зі мною. І мені буде спокійніше», — казала вона.
Атака на Київ забрала два життя
Тієї ночі 14 листопада все почалося з повітряної тривоги. Родина кілька разів виходила в коридор, щоб перечекати небезпеку, а потім вирішила відпочити — попереду був робочий день. Маленька Вікторія залишилася з бабусею, а Лілія з чоловіком пішли до своєї кімнати.
«Мама почула сильний звук, відкрила двері й кричить: “Лілю, Вадиме, вставайте, «Шахеди»!” — і почала будити дитину», — переказує Марина слова матері.
Вона додає: «Коли мама заглянула до їхньої кімнати — там була порожнеча… провалля. Знизу щось горіло».
За словами пані Марини, їхня мати не пам’ятає всіх деталей — лише дим, пил і крики, а також те, як вона встигла схопити онуку й вибігти на вулицю.
Впізнали по ланцюжку
Лілія і Вадим загинули. Згодом стало відомо, що російський удар прийшовся у проліт будинку — у спальню, де перебувало подружжя. Внаслідок вибуху та руйнування конструкцій вони впали з дев’ятого поверху в утворене провалля.
Мати до останнього не втрачала надії — вірила, що вони живі і можуть залишатися під завалами. Години очікування тягнулися в болю і розпачі.
Ближче до вечора рятувальники дістали тіла подружжя. Впізнати Лілю і Вадима допоміг обгорілий ланцюжок на шиї жінки — прикраса, яку їй подарувала мама і яку вона майже не знімала.
Попереду була довга і виснажлива процедура ДНК-експертизи. Як розповідає Марина, результати тривалий час не вдавалося отримати — виникли затримки на початковому етапі, висновки затримувалися. Лише на сороковий день після трагедії родина змогла офіційно підтвердити загибель Лілії та Вадима та отримати свідоцтва про смерть. Їх поховали разом.
Донька Лілії та Вадима, Вікторія, живе з бабусею та рідними у Шостці.
«Це величезна втрата для нашої родини. Ми досі не можемо усвідомити, що ця війна забирає у людей найдорожчих», — говорить Марина.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
