Олександру Щепеткову було 17 років, його брату Івану — 24. Життя обох обірвав російський удар по «швидкій», на якій їх евакуйовували після того, як хлопці підірвалися на міні у Зноб-Новгородській громаді. Разом з ними тоді загинули ще двоє людей, лише одному вдалося вижити. Мама, Олена Щепеткова, розповіла кореспонденту «Середина-Буда.City» про трагічний день і якими були її сини.
Трагічні події 21 лютого
Як розповідає мама Олена, 21 лютого хлопцям подзвонив дідусь і сказав, що у селі неможливо купити навіть найнеобхідніше, зокрема хліб. Тож вони вирішили поїхати, щоб допомогти. Зранку вони вирушили зі Шостки до Зноб-Новгородського, де їх зустрів знайомий, а далі пішки рушили до Зноб-Трубчевської — до бабусі та дідуся.
“Я ще розмовляла з ними телефоном, усе було добре. А коли вони поверталися назад, уже було темно. Десь між селами Зноб-Новгородське та Зноб-Трубчевське це сталося — вони підірвалися. Мені зателефонував поліцейський. Дзвінок був із Сашиного номера. Я взяла слухавку, думаючи, що телефонує син. Чоловік запитав, чи я мама Саші Щепеткова, і сказав, що обидва сини підірвалися. Я почала питати, в якому вони стані, але мені відповіли: «Ми не медики, нічого сказати не можемо», — і зв’язок обірвався”
За 16 хвилин, каже пані Олена, їй подзвонили вдруге.
“Мене попросили прибути до відділення поліції. Я кричала в слухавку: «Вони живі?» У відповідь почула: «Сильні ушкодження кінцівок, важкі ампутації». І все. Далі сталося те, про що вже всі знають”, – каже мати Івана та Олександра Щепеткових.
Про братів Щепеткових
Іван та Олександр Щепеткови народилися у селі Зноб-Трубчевська. Там вони ходили до школи, там минуло їхнє дитинство.
“Саша навчався з першого по третій клас, Іван після школи вступив до ПТУ, де здобув фах і отримав права тракториста”, – каже мама Олена.
Як говорить пані Олена, У 2017 році родина переїхала жити до Середини-Буди.
“Спочатку жили на зйомній квартирі, діти пішли до школи. Згодом друзі та міська рада допомогли нам із житлом — ми отримали квартиру й оселилися там. Та війна змусила залишити все“
У 2024 році Щепеткови переїхали до Шостки як переселенці.
“У Середині-Буді стало небезпечно жити — заради майбутнього дітей довелося їхати. Тут ми й оселилися. Саша продовжував навчання. Довго вагалися, чи варто йому йти далі до старших класів, але вирішили — нехай закінчує школу. Він пішов у 10-й клас, але 11-й завершити вже не зміг. Іван після ПТУ працював у різних агрофірмах. Коли почалися активні обстріли, у квітні 2025 року він приїхав до нас у Шостку. Постійно з нами не жив, але працював і підтримував родину”
За словами мами, у 17-річного Олександра була мрія купити мотоцикл, у 24-річного Івана — автомобіль.
“Казали: стане тепліше, будемо збирати, ремонтувати. У них були плани. Вони хотіли жити. Хотіли, щоб війна закінчилася. Бо вона вдарила в кожну сім’ю. У кожну. Мої сини були добрими. Вони ніколи нікому не відмовляли в допомозі. Зараз у мене залишилися троє дітей: старша донька Ліза, їй 19 років, середній — 6-річний, і найменший — йому лише рік і вісім місяців”
Спогади однокласниці та вчительки
“Це була дуже світла, радісна людина. Я знаю, що він навіть відвідував тренування у спортивній школі. Його легко було впізнати серед інших — він завжди був у центрі подій. Найбільше мені запам’яталось те, що він постійно усміхався і завжди підтримував наші класні витівки. Якщо попросити Сашка про допомогу — він ніколи не відмовляв. З ким би це не було і що б не потрібно — він завжди був готовий допомогти”, – згадує Олександра Щепеткова однокласниця Євгенія Палєєва.
“Це була спокійна, врівноважена, але водночас енергійна й добра дитина. Він легко знаходив спільну мову з однокласниками, мав гарні стосунки з класом, був відкритий і дружелюбний.
Сашко товаришував не лише з дітьми зі свого класу, а й з іншими учнями школи — як зі старшими, так і з молодшими. У колективі його поважали: він умів підтримати, ніколи не конфліктував і завжди поводився щиро. Навіть у складних ситуаціях він умів посміхнутися й сприймати життя з добротою.
Про його загибель дізналися майже одночасно: дзвінок зі школи збігся з новинами від рідних. У понеділок перший урок був з учнями 11 класу — інформатика. Звісно, заняття просто так не почалося. Відбулася тиха й важка розмова: вшанували пам’ять Сашка хвилиною мовчання, говорили про нього щиро, по-людськи. Учні домовилися, що за можливості разом проведуть його в останню путь. І вже учора це сталося разом з класом”, – розповіла вчителька Алла Покотіло, яка була класною керівницею Олександра Щепеткова з 5 до 9 клас.
