Вони були людьми з великої літери: історія подружжя Славських, які загинули від удару рф у Зноб-Новгородській громаді
Вечір 21 лютого став останнім для подружжя Христини та Сергія Славських. Вони загинули разом — у кареті швидкої допомоги, рятуючи поранених від російської міни хлопців. Історію родини кореспонденту “Середина-Буда.City” розповіли однокласниці Христини Яна Трофимова та Дарʼя Козлова та Надія Стецюк, вчителька вчителька української мови і літератури.
Події 21 лютого
21 лютого 2026 року двоє хлопців — 17 і 24 років — підірвалися на міні у Зноб-Новгородській громаді. Христина Славська разом із водієм «швидкої» надали пораненим необхідну домедичну допомогу та евакуювали їх до безпечного місця. Там до них приєднався Сергій Славський — чоловік Христини та поліцейський громади. Разом вони намагалися доправити поранених братів до центральної лікарні.
Та дорогою до лікарні російський безпілотник прямим ударом влучив у карету швидкої допомоги. Христина, Сергій і поранені загинули. Уціліти, зазнавши тяжких травм, вдалося лише водієві швидкої.
Христина Славська
Христина, у дівоцтві Матьовка, народилася й виросла в Середині-Буді.
“Є люди, які приходять у наше життя і залишаються в ньому назавжди. Навіть якщо їх більше немає поруч. Христина була саме такою людиною. Відповідальна, добра, уважна — вона допомагала всім: і з уроками, і порадою, і просто теплим словом. Для нас вона була як «класна мама»: усе знала, за всіх переживала, підтримувала кожного. Якщо мене не було в школі, Христина обов’язково телефонувала, розповідала, що задали, як минув день“, – каже Яна Трофимова, подруга і однокласниця Христини.
Мама Христини працювала в місцевій лікарні, а вона мріяла бути схожою на неї — допомагати людям, бути потрібною. Після дев’ятого класу вона вступила до медичного училища та стала парамедикинею.
«Христина була моєю ученицею — прекрасною, доброю, щирою дівчинкою. Активна, креативна, завжди готова допомогти. Уже дорослою, працюючи парамедикинею, вона кілька разів надавала мені медичну допомогу. Її руки були теплими, слова — заспокійливими. Поруч із нею біль відступав. Її усмішка і досі стоїть перед очима. Світла, прекрасна дівчинка…», – каже Надія Стецюк, вчителька української мови і літератури.
“Для нас вона завжди залишатиметься доброю і усміхненою, як на всіх шкільних спільних фотографіях та у спогадах”, – розповідає Дарʼя Козлова, однокласниця Христини.
Сергій Славський
Сергій народився 8 квітня 1993 року у Середині-Буді.
Був випускником Середино-Будського ліцею №1.
Навчався у Глухівському національному педагогічному університеті імені Олександра Довженка. А після закінчення навчання працював учителем.
У 2020 року Сергій розпочав службу у поліції.
“Він був дуже відповідальним колегою, людиною слова і справи”, – говорить однокласниця і подруга Христини та колега Сергія Яна Трофимова.
У 2023 році Сергія перевели на службу до Зноб-Новгородської прикордонної громади.
Чоловік був поліцейським офіцером громади.
Разом до кінця
Коли Сергія перевели в іншу громаду, Христина не залишилася вдома. Вона поїхала разом із чоловіком і продовжила працювати на пункті невідкладної медичної допомоги. Три роки подружжя жило й працювало в прикордонній громаді.
“Христина познайомилася із Сергієм, і вони одружилися. Коли я дізналася, що вони разом, я подумала: це ідеальна пара. Вони справді підходили одне одному — обоє добрі, щирі, чуйні”, – каже Яна Трофимова.
“Усі, хто був знайомий із Христиною та Сергієм, щиро вдячні за те, що ці люди були в нашому житті. Вони залишили після себе світло, тепло й приклад справжньої доброти та любові. Дуже дякую батькам за те, що виховали таких мужніх, чуйних і щирих дітей, які завжди були готові прийти на допомогу в будь-яку мить. Дуже важко прийняти, що таких світлих і щирих людей більше немає поруч. Але я безмежно вдячна долі за те, що в моєму житті були Христина і Сергій. За дитинство, за шкільні роки, за дружбу, підтримку й розмови про все на світі. Пам’ять про них назавжди залишиться в наших серцях. Вони були Людьми з великої літери“, – говорить Яна Трофимова.
Христині назавжди буде 25, а Сергію – 32.
