18 лютого у Шостці попрощалися із загиблим військовослужбовцем Миколою Подоляком — уродженцем Старої Гути Середино-Будської громади. Понад рік він вважався безвісти зниклим.

Про життя чоловіка в мирний час, рішення стати до лав Збройних сил України та його бойовий шлях кореспонденту «Середина-Буда.City» розповів син Микола.

Яким був у мирному житті

Микола Подоляко народився і все своє життя прожив у селі Стара Гута Середино-Будської громади. Тут він зростав, навчався, працював, будував дім і виховував дітей. Людина праці, господар, воїн — таким його пам’ятають односельці.

Основна трудова діяльність Миколи була пов’язана з лісовим господарством та роботою у Деснянсько-Старогутському національному природному парку. Колеги згадують його як сумлінного, відповідального працівника — небагатослівного, скромного, але надійного. Він добре знав свою справу й виконував її чесно.

Односельці, рідні та колеги згадують Миколу як добру, чуйну людину, яка ніколи не прагнула вирізнятися, але завжди брала на себе відповідальність.

«Найбільше батько любив родину, — говорить старший син Микола, який нині також служить у лавах Збройних сил України. — Його хобі була техніка: за що б не взявся — усе робив до ладу. Дуже любив риболовлю, брав мене з собою. Любив збирати гриби. Любив своє село. Ці спогади назавжди залишаться зі мною як одні з найтепліших у житті».

Бойовий шлях

Повномасштабне вторгнення Микола зустрів удома. Разом із односельцями він патрулював вулиці рідної Гути, охороняючи село від ворожих диверсійних груп. На початку 2024 року отримав повістку й добровільно став до лав захисників України.

Своє рішення він пояснив рідним словами: «Син захищає, брат воює — я не буду сидіти вдома».

Після проходження військової комісії та підготовки в одному з навчальних центрів Микола вирушив на фронт.

Він воював на Донецькому напрямку у складі 110-тої окремої механізованої бригади, брав участь у боях поблизу Часів Яр, певний час виконував завдання на Чернігівщині.

Згодом підрозділ, у якому служив Микола, був прикомандирований до 95-тої окремої десантно-штурмової бригади та направлений у Курську область.

Вважався зниклим безвісти понад рік

Востаннє, під час розмови з рідними, він розповідав про безперервні штурми позицій, які обороняв разом із побратимами. 19 грудня 2024 року зв’язок із захисником обірвався.

Вже 24 грудня родина отримала офіційне повідомлення: 19 грудня підрозділ молодшого сержанта Миколи Подоляко вступив у бій з наступаючим ворогом, а сам він вважається зниклим безвісти.

Понад рік рідні жили надією. Вірили, що він живий, що перебуває в полоні й повернеться додому. Та 9 січня надійшла звістка: ДНК одного із загиблих воїнів співпало з ДНК родичів.

«Я поїхав за вказаною адресою, ознайомився з матеріалами справи, здав контрольні зразки ДНК. 6 лютого прийшло підтвердження, що загиблий — наш батько», — поділився син.

За словами сина, батько не залишив своїх побратимів. Він залишився з ними до останнього — на полі бою.

18 лютого 2026 року Героя поховали на Алеї Слави в місті Шостка.

У нього залишилися дорослий син Микола, 11-річна донька Христина та дружина Наталія. Йому назавжди залишився 51 рік.