Творчість як порятунок: історія жителя Середини-Буди, який виїхав із прикордоння

Поет, прозаїк, бард і музикант, член Спілки журналістів України Віктор Твердунов не полишає творчість навіть після семи десятків прожитих років. Його вірші й пісні звучать на заходах, друкуються у збірниках, а натхнення не згасає — у доробку митця три поетичні збірки: «Бажання», «Пошук» і «Визнання». Свою історію він розповів кореспонденту «Середина-Буда.City».

Початок творчого шляху

Народився Віктор Твердунов у місті Хутір-Михайлівський, на той час — Ямпільського району. У місцевому навчальному закладі здобув середню освіту, а згодом розпочав творчу діяльність.

«Взагалі Хутір-Михайлівський в моїй родині, якщо можна так сказати, об’єднала дві Буди: Марчихину-Буду, звідки родом мій батько, і Середину-Буду, де жила моя мати. Познайомилися вони в Хуторі-Михайлівському, де працювали. Там і одружилися».

Дитячі та юнацькі роки чоловіка теж пов’язані з Хутором-Михайлівським. Перші свої вірші та пісні Віктор Твердунов почав писати, працюючи в Будинку культури залізничників міста.

«Тоді при БК був створений вокально-інструментальний ансамбль “Легенда”, потім з’явилися “Грифи”, у створенні яких я брав участь. Виступали з концертами, колектив був доволі популярний на Сумщині. У репертуарі хотілося чогось нового, свого. Почав писати вірші, потім музику на них. Ось так і пішло-поїхало».

Певний період життя Віктора Васильовича був пов’язаний із роботою в різних містах колишнього СРСР. Там він навчався, працював, а деякі його твори друкували союзні молодіжні видання. У середині 1980-х років чоловік повернувся до рідних країв. Працював у Середині-Буді майстром у телевізійному ательє, згодом очолив його. Брав активну участь у культурному житті району, одночасно допомагаючи там, де були потрібні його знання в галузі радіо та електротехнічних комунікацій.

«Не без перебільшення можу сказати, що більша частина всього, що пов’язано з радіо та електронікою у колишньому Середино-Будському районі, зроблена за моєї участі».

У період перебудови 1990-х телевізійне ательє припинило існування. Віктора Твердунова запросили попрацювати у місцевому відділі культури методистом. Але, маючи невтомну творчу натуру, чоловік продовжував писати. Його твори друкувалися в місцевій газеті, при якій за участю Віктора Васильовича був створений літературний клуб «Роднік».

Згодом з’явився «Часопис», у якому Віктор Васильович і досі відіграє важливу роль.

«Велика заслуга у створенні “Часопису” належить Галині Григорівні Майоровій, хоча це була наша спільна ідея — об’єднати творчих людей району. Але саме завдяки Галині Григорівні клуб продовжує функціонувати в цей непростий час. Вона комунікує зі всіма членами клубу, ми телефонуємо їй, обговорюємо, ділимося творчістю».

Війна та евакуація

Повномасштабну війну Віктор Твердунов зустрів у Середині-Буді. Поки дозволяла безпекова ситуація, він із друзями збирався, обговорював творчі плани, ділився новинами. Та обстріли міста посилювалися, з’явилися перші пожежі, перші поранені й загиблі. Друзі й колеги один за одним почали виїжджати, але Віктор Васильович не поспішав з евакуацією.

«Дуже мені не хотілося залишати рідну домівку, хоча сумки з найнеобхіднішим зібрав на всяк випадок. Треба було бути готовим до всього».

Коли кілька снарядів прилетіли просто на його присадибну ділянку, а будинок зазнав пошкоджень, рішення про виїзд стало неминучим.

«Микола Якушев, мій товариш, водій, з яким ми об’їздили чимало районів і областей з концертами, порадив мені виїхати. Казав: “Ти, мабуть, загинути хочеш — чого сидиш?” Він і допоміг мені з переїздом до Сум, де мешкає моя донька. На жаль, через кілька тижнів після цього серце мого товариша зупинилося під час чергової поїздки…»

У Сумах Віктор Васильович облаштувався на дачі доньки.

«Категорично відкинув пропозицію зятя й доньки оселитися в квартирі. Я люблю природу, свіже повітря, люблю дихати на повні груди. А квартира — замкнутий простір».

Поступово чоловік налагодив побут, знайшов нових друзів і творчих однодумців. Нині є членом Сумського літературно-мистецького клубу «Грань», бере участь у концертах і зустрічах, де читає свої вірші та виконує бардівські пісні.

Творчість як підтримка

Його нові твори інколи з’являються й на прохання військових. Так народилися вірші «Чому дуб не зелений» і «Карпати. Осінь».

Чом дуб не зелений,

Бо туча прибила,

Козак невеселий,

Бо лиха година.

Чом же мені мати,

Веселому бути?

Ворог лізе в хату,

Ворог дуже лютий.

Є одна година,

Щоб мене зібрати,

Піду я родину

Свою захищати.

Батько мій хрещений

Дав мені пораду:

-Ти пройди крізь терни,

Через смерть, та зраду.

Шаблю та рушницю

Забери з собою,

Хрестик, та божницю,

Та й іди до бою.

Там тебе зустрінуть

Хлопці побратими.

Будеш разом з ними

Захищать Країну.

Є одна дорога

Іншої немає.

Буде перемога,

Це я добре знаю.

Дуб зазеленіє,

Повернуться люди,

І здійсняться мрії,

І все добре буде.

Чом дуб не зелений?

Карпати. Осінь.
Хтось про літо, хтось про осінь,
А я про Карпати.
Там, де осінь на волосся
Розсипає злато.
Де трембіта і сопілка
Можуть так зіграти,
Що співає навіть гілка
Біля білой хати.
Там і річка наче стрічка
В’ється поміж сосен,
І Марічка під смерічкой
Заплітає косу.
Там гуцули біля ватри
Ранок зустрічають.
Добрий вуйко медом з м’ятой
Друзів пригощає.
І Карпати, наче тато,
Горами прикритий.
А де тато, там і свято,
Там де свято – квіти.
Хтось про осінь пише досі,
А я про Карпати.
Де колись я свою осінь
Ще з літа засватав.