Родина Арсеніних із села Рожковичі пережила чергову атаку росіян, внаслідок якої їх будинок, майно і все, що було нажите, було повністю знищено. Відтоді минуло майже три тижні. Зараз родина змушена почати нове життя в безпеці, але й надалі мріє повернутися додому, попри всі труднощі та виклики війни. Про свій переїзд і ситуацію в рідному селі сім’я розповіла кореспонденту “Середина-Буда.City”.

Будинок родини Арсеніних неодноразово зазнавав пошкоджень внаслідок обстрілів з боку російських військ. Попри це, родина залишалася вдома. Та 5 квітня оселю було повністю знищено — росіяни завдали прямого удару з ФПВ-дрона.

“Тільки зараз прийшло розуміння, що немає будинку, немає всього того, чим жила наша родина, наші діти. Це дуже важко сприймається. Якби не підтримка односельців, жителів громади та всіх небайдужих людей — не знаю, як це можна було б пережити. Родина дуже-дуже вдячна всім! Ця підтримка — і моральна, і фінансова — була нам вкрай необхідна”, — говорить пані Людмила.

Будинок родини Арсеніних до і після атаки росії

Коли усвідомлення втрати прийшло, каже пані Людмила, родина зрозуміла: потрібно жити далі. Тож вони орендували будинок на більш безпечній території Шосткинського району.

“Наразі в селі залишилися мій старенький батько та брат, у якого інвалідність. Для них ми знайшли будиночок поруч з нашим новим місцем, який здається в оренду. Волонтери, за підтримки міської ради, погодилися вивезти їх із села. Все начебто йшло за планом, але в останній момент батько сильно захворів, і переїзд став дуже небезпечним для його здоров’я. Зараз його стан покращився, і ми сподіваємося, що наші рідні незабаром будуть поруч з нами.”

Попри всі виклики, у планах родини — повернутися на Батьківщину.

“У Рожковичах дуже страшно і небезпечно. До останнього сподівалися, що війна не зачепить нашу родину так сильно, але вийшло по-іншому. Зараз би вже сіяли огородину, у нас там на зиму залишилися часник і цибуля. Ми вже зібрали необхідні документи для комісії при міській раді, щоб отримати висновок і акт обстеження нашого знищеного житла. Сподіваємося, що цей процес не затягнеться надовго, і ми зможемо подати заявку на компенсацію за знищене житло в межах державної програми “Є відновлення”. Поки такі плани. Якихось далеких планів на майбутнє не будуємо. Головне для нас і для всіх — щоб закінчилася війна. Дуже хотілося б повернутися у рідне село, хоч і в якийсь сарай, землянку чи ще кудись, але на своє рідне місце. Важко дуже в такому віці залишитися безхатьками, та й на пенсію важко виживати і знімати житло,” — розповіла про життя своєї родини Людмила Арсеніна.

Усі, хто має можливість підтримати постраждалу родину, можуть переказати кошти на номери банківських карток:

• 5168 7451 6222 7117 – Людмила Арсеніна
• 4149 4991 6833 9123 – Володимир Арсенін