Як попри війну виживають мешканці прикордоння Зноб-Новгородської громади
Посередині дороги, між Серединою-Будою і селищем Зноб-Новгородським, розташоване село Голубівка. З лівої сторони – річка Знобовка, а за нею бере свій початок Брянській ліс. Далі, за шість кілометрів, Стара Гута, а ще далі кордон з російською федерацією. Про те, як живе прикордонне село кореспондент “Середина-Буда.City” дізнався у місцевої мешканки села Голубівка.
«З початку повномасштабного вторгнення майже рік по селу нічого не “прилітало”. Десь по околицям росіяни били з міномету, але саме село не чіпали. Але вже влітку минулого року два, випущених росією, КАБи повністю зруйнували місцеву школу. Після цього почали по селу бити й з артилерії та з мінометів», – розповідає мешканка Зноб-Новгородської громади Валентина Зарочинцева.
Більше ніж півстоліття діти із сусідніх сіл Лісне, Ясна Поляна, Троїцьке, Велика Берізка, Новий Світ, Подєли отримували знання у Голубівському навчальному закладі. Був час коли у осінньо-зимовий період при школі працював інтернат, де діти з більш віддалених сіл могли жити та вчитися. При школі була чудова майстерня, бібліотека, спортивний майданчик й дуже непогана матеріально навчальна база.
«Все це двома ударами знищили наші “сусіди”. Через декілька днів росіяни били по селу вже з артилерії – постраждало декілька будинків. Ніяк не можу зрозуміти, чому вони били по нашому меморіальному комплексу, де на плитах викарбувані імена всіх тих селян, які віддали своє життя в боротьбі з німецьким фашизмом. Чим нашим “братьям” завадив цей меморіал? Оце вся російська сутність – знищувати школи, лікарні, пам’ятки історії та будинки мирних жителів», – зазначає пані Валентина.
На питання чи багато жителів села виїхали, Валентина Зарочинцева відповідає, що декілька сімей. Наразі у селі постійно проживає трохи більше двохсот людей, в тому числі й 13 дітей.
«Наші голубівці дуже люблять свій край, своє село. Для роботи і відпочинку до початку війни були створені всі умови. Реконструювали водоскидну споруду. Озеро, яке займає значну частину меж села, дуже чисте – влітку багато відпочивальників, як місцевих так і приїжджих з навколишніх і не тільки територій. Були випадки, коли із тієї ж Шостки до нас приїжджали відпочивати із ночівлею. Рибалка, пляж, а ще можна було спостерігати на озері лебедів. Дуже красива природа. Багато місцевих за рахунок лісу жило. Навколишні ліси багаті на ягоди та гриби, які місцеві збирали й продавали. Чимало працювало у місцевому лісництві, тримали домашнє господарство – все зруйнувала війна».
Час від часу село обстрілюють росіяни в основному з мінометів. Минулого тижня, 13 вересня, по селу нанесли вісімнадцять ударів. Три будинки зазнали пошкоджень, ще два – згоріло. На щастя, це були не житлові будинки.
Зі слів місцевих мешканців, жити й виживати, в умовах війни, допомагає місцева влада.
«Наразі до Шостки два рази на тиждень можна доїхати соціальним автобусом, який за допомогою “Проліски” запустила Зноб-Новгородська селищна рада. Постійно представники селищної ради приїжджають в село й цікавляться потребами селян, допомагають в оформленні тих чи інших документів, привозять гуманітарну допомогу. Зовсім недавно посадовці громади приїжджали в село й прямо на місці оформили всім без винятку домогосподарствам одноразову грошову допомогу на придбання твердого пічного палива».
Як зазначає Валентина Зарочинцева, останні пару тижнів у селі дуже напружені. Суха погода й вітер сприяють виникненню загоряння сухої рослинності і лісових насаджень.
«Пожежники і місцеві не шкодують своїх сил у боротьбі із стихією. За свої роки я вперше почула, як гудить полум’я на верхівках дерев. Це страшно. Дуже сподіваюсь ,що більше такого гулу не буду чути. Ми всі живемо з вірою в Перемогу, і саме ця віра нам допомагає у нашому житті», – наостанок додає жінка.
