41 рік Наталя Савіна працює вчителькою. Свій педагогічний шлях вона почала як учителька початкових класів, а згодом здобула фах учительки історії. Сьогодні вона викладає історію України та світу у Середино-Будському ліцеї № 2. Свою історію вона розповіла «Середина-Буда.Сity».
Як стала вчителькою?
Наталя родом із села Попівка Великописарівської громади. Сьогодні, за її словами, від населеного пункту та навколишніх територій мало що залишилося через російські обстріли.
“Воно вже повністю розбите росіянами”, — говорить Наталя про рідні місця.
Про професію вчительки вона замислилася ще у школі. У восьмому класі її вчителі бачили для неї різні професійні перспективи.
“Учитель літератури якось сказав, що я повинна пов’язати своє життя з мовно-філологічною діяльністю. Учитель музики бачив мене у музичній діяльності, учитель природознавства — у своїй сфері. А мама сказала: «Ти повинна бути вчителем»”, — згадує Наталя Кузьмівна.
Після восьмого класу Наталя вступила до Лебединського педагогічного училища. Там здобула фах учительки початкових класів, а після навчання поїхала працювати до одного з навчальних закладів Роменського району. Перші чотири роки педагогічного шляху провела саме там.
Попри отриманий фах Наталя Кузьмівна не хотіла зупинятися на одній освіті.
“Мені завжди хотілося мати декілька дипломів. Я після того, як у мене був диплом учителя початкових класів, пішла навчатися далі і отримала диплом учителя історії”.
Так Наталя змінила початкові класи на уроки історії. Згодом переїхала до Середини-Буди — звідси родом її чоловік.
Переїзд до Середини-Буди
На той час мовне середовище Середини-Буди було переважно російськомовним. Для Наталі, яка приїхала з іншого регіону, це стало одним із перших вражень від міста.
“Я приїхала така українка. Навіть мій свекор, коли ми розмовляли, якось сказав: «Я все розумію, а тут, Наталя, можна все те саме розповісти, але трохи потихіше». Така тут була територія — російськомовна. Але потім більше уваги почали приділяти урокам українською мовою. Так пішло, поїхало”, — розповідає педагогиня.
Відтоді через її уроки пройшло не одне покоління учнів. За словами Наталі, діти завжди різні, тому й підхід до кожного потрібен свій.
“Комусь легко даються знання, а когось потрібно якось підштовхувати, шукати свій особливий ключик, як то кажуть, «розхитати» його. І коли це вдається, ти сама відчуваєш задоволення від того, що твоя праця не пропала даремно“.
Уроки під час війни
Останніми роками, каже Наталя, на шкільне життя особливо вплинули пандемія коронавірусу та повномасштабна війна.
“Очне навчання не замінить ніяке онлайн, але потрібно пристосовуватися, потрібно якось доносити учням те, що потрібно донести. Шукаєш якісь нові методи. І навіть під час війни, коли в учня є мотивація, він буде навчатися“.
Для учнів Серединобудщини навчання проходить на тлі повітряних тривог та обстрілів. Це позначається і на їхньому настрої, говорить Наталя.
“Зараз війна, вона на кожного відклала свій відбиток. Нічні обстріли, тривоги постійні. І коли бачиш, заходиш на урок, що деякі учні такі подавлені, без настрою. Стараєшся їх якось відволікти від цього, щось розповідаєш. Потім уже пояснюєш урок”.
За словами Наталі, війна позначилася і на мотивації дітей.
“Раніше як було: які строїли плани, хтось куди поступив. А зараз взагалі не знаєш, чого очікувати. Війна. Це позначається на учнях, дуже позначається”
Наталя каже, що для неї важливо залишатися потрібною своїм учням.
“Це мотивація — знати, що ти потрібен комусь. Потрібен собі, потрібен дітям, потрібен батькам, потрібен людям. Я стараюся мотивувати учнів”.




