«Березень усе змінив»: як живе Очкине Зноб-Новгородської громади під атаками рф
Ще навесні цього року в Очкиному Зноб-Новгородської громади проживали майже 200 людей. Після початку регулярних російських атак більшість жителів виїхала. Нині, за словами мешканки села Валентини Маханьок, в Очкиному залишилося близько 10–12 людей. Про те, як змінилося життя села за кілька місяців, вона розповіла «Середина-Буда.City».
За словами Валентини, до березня цього року життя в Очкиному було пов’язане з роботою та господарством.
«Хтось працював у місцевому агропідприємстві “Дубрава”, хтось у лісгоспі, хтось ще десь на заробітках. Жили своїм господарством, своїми присадибними ділянками. Працювали магазин і клуб. Ми не зазнавали такого сильного впливу війни», — розповідає Валентина.
Водночас російські війська вже атакували село. 24 липня 2024 року внаслідок удару російського дрона загинула жителька Очкиного Ірина Демиденко.
«Це була перша вісточка, що може бути небезпечно. Але потім було більш-менш спокійно. Десь ще чули вибухи, десь лунали, читали про них, але війна, можна сказати, мало тоді зачепила нас і наше село», — згадує Валентина.
За словами Валентини, 28 березня 2026 року у будинок сестри чоловіка Валентини — Катерини Сергієнко — влучив снаряд. Загинули дві доньки Катерини.
«Саме 28 березня стало тією точкою відліку, біля якої життя в селі змінилося. У той день снаряд забрав життя двох племінниць мого чоловіка. Влучив у будинок сестри чоловіка Катерини Сергієнко», — розповідає Валентина.
Після цього, за словами жінки, російські війська почали атакувати Очкине майже щодня.
«Саме від цього дня росіяни дуже часто, майже щодня, почали наносити удари по селу. Від цього дня ми жили по сусідству з нашими родичами і зрозуміли, що життя змінилося», — говорить жінка.
Валентина розповідає, що її син із 2020 року служить у Збройних силах України. Він порадив батькам виїхати з Очкиного після того, як дізнався про ситуацію в селі.
«Він найняв нам машину, яка приїхала. Що можна було на ту машину з домашніх речей, ми поклали. Наше господарство невеличке. Залишили тим, хто залишався ще в селі», — згадує Валентина.
Разом із батьками виїхала і донька Валентини, яка жила в Очкиному та виховувала двох дітей.
«Від того моменту мені дуже страшно стало за свою доньку, яка жила з нами в одному селі. У неї двоє маленьких дітей. Тому ми всі разом виїхали. Виїжджали пізно ввечері, бо, як казали, було безпечніше. У водія був із собою детектор, який з’ясовував, чи є щось у повітрі. Ну ось так ми виїхали»», — розповідає жінка.
За словами Валентини, після березня з Очкиного почали масово виїжджати мешканці.
«Березень все змінив. Люди почали масово виїжджати з села, почали горіти будинки. Вже згоріло п’ятнадцять будинків. Магазин і пошта не працюють, зі зв’язком і електрикою проблеми», — говорить жінка.
До березня в Очкиному проживали майже 200 людей. Нині, за словами Валентини, у селі залишилося близько 10–12 жителів.
«На це може бути багато причин. Можливо, комусь їхати нема кому, нікуди. Можливо, хтось не впевнений у собі. А, можливо, щось інше», — каже вона.
Попри виїзд із Очкиного, Валентина хоче повернутися до села.
«Дуже, звичайно, хотілося б колись повернутися в це село», — говорить жінка.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
