Ольга Макаренко — 57-річна жителька Середини-Буди, яка загинула в ніч з 12 на 13 червня внаслідок удару російського БпЛА по дачному будинку в Ромашковому. Понад 20 років вона працювала молодшою медичною сестрою місцевої лікарні, була дружиною, матір’ю та бабусею. Спогадами про Ольгу з кореспондентом «Середина-Буда.City» поділилася її колега Олена Петріяко.
Російська атака на Ромашкове
Напередодні трагедії Ольга Макаренко приїхала в село Ромашкове. У старій батьківській хаті чоловіка подружжя облаштувало дачу. Попри близькість до кордону та небезпеку, вони жили звичним життям — працювали на городі, вирощували овочі та доглядали господарство.
Ольга любила землю і щоденну роботу на ній. Раділа врожаям, дбала про дім і знаходила опору в простих повсякденних справах.
Цього разу вона вирішила залишитися на ніч у Ромашковому, щоб наступного дня попрацювати на городі та завершити домашні справи. У ніч на 13 червня російський БпЛА влучив у будинок, де перебувало подружжя.
За словами місцевих жителів, близько опівночі над селом було чути звук безпілотника, після чого пролунав вибух. Згодом російські військові спрямували до місця удару ще один БпЛА.
Внаслідок удару виникла пожежа. Ольга Макаренко загинула.
Людина, яку пам’ятає колектив
Звістка про загибель Ольги Макаренко стала потрясінням для колег. У Середино-Будській лікарні, де вона пропрацювала майже 25 років, її пам’ятають як сумлінну, відповідальну та доброзичливу людину.
Головна медична сестра лікарні Олена Петріяко каже, що за роки спільної роботи не зустрічала відповідальнішої працівниці.
“Ольга Іванівна жила нашою лікарнею. Усе, що їй доручали, завжди виконувалося вчасно і бездоганно. Якщо вона бралася за справу, можна було навіть не перевіряти результат. Вона була дуже сумлінною, працьовитою та надійною людиною”, — говорить колега.
Після кожного російського обстрілу медичного закладу Ольга разом з іншими працівниками допомагала відновлювати приміщення та наводити лад.
“Вона ніколи не рахувалася з особистим часом. Якщо потрібно було залишитися після роботи — залишалася. Якщо треба було допомогти — допомагала. Ніколи не скаржилася, не відмовлялася від роботи, не шукала виправдань. Просто робила те, що потрібно”, — згадують колеги.
Остання їхня зустріч, згадує Олена Петріяко, відбулася буквально за кілька годин до трагедії.
“Ми отримали новий інвентар для лікарні, розподіляли його між відділеннями. Багато спілкувалися, жартували, сміялися. Ніхто навіть подумати не міг, що вже наступного дня її не стане. Досі важко це усвідомити”.
Колеги розповідають, що пані Ольга вміла знаходити спільну мову з кожною людиною і здобула повагу всього колективу. Її цінували за щирість, відкритість, доброту та готовність прийти на допомогу.
Найбільшою цінністю для неї була родина. Вона любила чоловіка, пишалася дітьми — сином і донькою, обожнювала онуків. У колі колег часто говорила про рідних, раділа їхнім успіхам і завжди хвилювалася за них.
Ользі Макаренко було 57 років.
Допомога родині
Підтримати родину можна за реквізитами:
Картка сина Дмитра 5168 7456 9916 3116
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
