Будівлі Зноб-Новгородського ліцею знищив удар російських військ 22 лютого. Про події того вечора, втрати закладу та подальшу долю навчання кореспонденту “Cередина-Буда.City” розповів директор ліцею Михайло Андрущенко.
Події вечора 22 лютого
Директор ліцею розповідає, що у вечір російської атаки по закладу він перебував удома.
“Від мого будинку до школи — приблизно 10 хвилин пішки. Близько 20:30–20:40 я був у квартирі й почув потужний вибух. Одразу стало зрозуміло, що він стався зовсім поруч. Я вийшов у під’їзд, і майже відразу пролунав другий вибух. За напрямком було зрозуміло, що удари прийшлися в бік школи”.
За словами пана Михайла, згодом йому зателефонував працівник закладу. Він повідомив про два прильоти по ліцею та пожежу на другому поверсі.
“Я вирушив у бік закладу, сподіваючись допомогти з гасінням пожежі. Але дорогою почув характерний гул у повітрі — звук безпілотника. Довелося повернутися й перечекати. Згодом, уже біля дому, я почув ще два дуже потужні вибухи. Загалом було чотири прильоти. Коли вдруге пішов до школи, зателефонував працівнику — він повідомив, що під час повторних ударів покинув територію і вже вдома“.
Коли пан Михайло дійшов до школи вона була повністю охоплена вогнем.
“Основна будівля горіла, другий поверх був зруйнований, конструкції обвалювалися. Усередині — повні руйнування: уламки шиферу, дошок, матеріалів повсюди. Фактично заклад знищено. Вдалося врятувати лише два генератори та частину документації. Усе інше майно знищене внаслідок обстрілу та пожежі. Матеріально-технічна база зазнала колосальних втрат. Руйнування відбувалися хвилями — після кожного вибуху. Постійні прольоти безпілотників створювали небезпеку не лише для закладу, а й для працівників та їхніх родин.”
Яким був ліцей до російської атаки?
Як розповів директор закладу, він очолює ліцей з осені 2022 року, у перший рік повномасштабної війни. За кілька років до цього школа відзначала 110-річний ювілей.
“Через розташування в прикордонній зоні ми одразу організували навчальний процес дистанційно. Активно опановували онлайн-навчання: використовували ноутбуки, комп’ютери, мали необхідну матеріально-технічну базу. Заклад був забезпечений генераторами, а голова селищної ради завжди йшов нам назустріч. Навіть у разі зникнення електроенергії чи зв’язку ми могли продовжувати роботу — інтернет у нас оптоволоконний. Навчання відбувалося онлайн. Частина вчителів, за можливості, працювала безпосередньо в закладі. Якщо зникав зв’язок, педагоги, які були на місці, приходили до школи. Водночас частина колективу перебувала за межами громади — це цілком зрозуміло для прикордоння”
За словами пана Михайла, попри близькість до кордону, заклад намагався працювати переважно в синхронному форматі, дотримуючись розкладу.
“Це давало більше впорядкованості та дозволяло якісніше подати матеріал дітям”
На початку війни в закладі навчалося 245 учнів. Наразі залишилося близько 120.
“Кількість зменшувалася поступово: частина родин виїхала через небезпеку, хтось — із надією повернутися. Але минуло вже майже чотири роки, і не всі змогли повернутися додому”, – каже пан Михайло.
Майбутнє закладу
Питання подальшої роботи, говорить директор, наразі обговорюється з педагогічним колективом і керівництвом громади.
“Першочергове завдання — завершити поточний навчальний рік і забезпечити дітям безперервність освіти в тих форматах, які є можливими та безпечними. Паралельно оцінюємо масштаб пошкоджень і напрацьовуємо попередні варіанти подальшої організації навчання”
