Чорним днем стало 14 листопада для села Голубівка Зноб-Новгородської громади. У цей день росіяни «шахедами» завдали масованого удару по селу. Внаслідок атаки у селі згоріло чотири будинки, а близько десяти зазнали різного роду пошкоджень. Спогади жителів – дивіться у матеріалі “Середина-Буда.City”.

Один із «шахедів» вибухнув поруч із подвір’ям Любові Журби.

«Десь близько 17-ї почувся гул “шахедів”. Спершу з чоловіком не звернули уваги — ворожі безпілотники часто перелітають над селом. А потім звук, як піке. Чоловік крикнув: “Заходить на удар!”, і майже відразу — вибух. Не можу пояснити як, але моментально опинилася під стіною, мабуть, інтуїтивно щось у голові спрацювало».

Ворожий безпілотник упав на сусіднє подвір’я — за кілька метрів від будинку, у якому перебувала хвора сусідка.

«Там біля будинку ростуть сливи — саме вони стали перепоною для “шахеда”. Він, падаючи, зачепився за них, і це врятувало сусідці життя. Вона за кілька днів до цього повернулася додому з лікарні після тривалого лікування й була доволі слабка. Якби не ті сливи, “шахед” поцілив би прямо в будинок, і невідомо, що було б із його власницею. Господь захистив, не інакше», – зазначає Любов Журба.

Про те, що багатьом жителям вдалося вижити під час атаки, свідчать і інші історії очевидців.

«“Шахеди” просто кружляли над селом, вибираючи, у який будинок бити. Один із ударів прийшовся прямо в будинок жінки, яка за чотири дні до атаки поїхала до Сум провідати доньку. Мала повернутися у суботу, 16-го. Туди безпілотник влучив просто в оселю. Іншого чоловіка врятувало те, що він вчасно помітив, що БпЛА спрямовує удар на його подвір’я: дуже швидко встиг вибігти з двору. У мене склалося враження, що росіяни навмисно били по житлових будинках. Інакше цей терор пояснити не можна», – розповідає далі пані Любов.

На третій день після «чорного четверга» для села росіяни по району Голубівки скинули декілька КАБів. Один із них знову прилетів на територію школи, зруйнувавши одну з будівель закладу. Деякі жителі після останніх ударів почали залишати рідні домівки.

«Дехто вже виїхав, дехто планує, частина — у роздумах, як і що далі. У те, що по селу більше нічого не прилетить, мало хто вірить. Північні “сусіди” б’ють несподівано — у будь-який момент може щось прилетіти. Ми з чоловіком теж у роздумах, як бути далі. Зима попереду — їхати в невизначеність, залишивши все? Чи жити далі, розуміючи, що кожної миті в небі може щось засвистіти чи загудіти?», – каже Любов Журба.