Для багатьох людей старшого покоління це місце більш знайоме під назвою “Вирішальний (Решающий)”- саме так називалася ця зупиночна платформа на відрізку залізниці між Хутором-Михайлівським і станцією Перемога в далекі радянські часи
Населений пункт з такою назвою не зазначений ні на одній мапі. Мало хто із нинішнього покоління серединобудців може розповісти, що значить ця назва, але якщо заглянути у вікіпедію,то дещо можна з’ясувати:
“Вирішальний — пасажирський зупинний пункт (в минулому — роз’їзд) Конотопської дирекції Південно-Західної залізниці, розташовувався на дільниці Хутір-Михайлівський — Перемога між станцією Хутір-Михайлівський (відстань — 10 км) і платформою 116 км (2 км). Відстань до станції Перемога — 11 км. Відкритий він був 1931 року, а офіційно закритий 15 лютого 2014 року, хоча рух пасажирських поїздів на дільниці був припинений ще за кілька років до того”.
Для жителів навколишніх сіл Кам’янки, Пигарівки та Лужків “Вирішальний” був тією точкою, звідкіля можна було доїхати у будь який регіон країни. Окрім приміських, тут зупинялися і пасажирські потяги. Зупинка по графіку тривала хвилину. Не завжди за хвилину встигали зробити висадку і посадку, в таких випадках на допомогу приходили провідники.
“Квитки в більшості були у всіх в один вагон. Але штовханини ніколи не було. Один одному допомагали при посадці. Але самі розумієте, що таке хвилина, коли наприклад потрібно десяти людям потрапити у вагон. В таких випадках провідник затримував відправлення ілише коли останній пасажир заходив у тамбур вагону, він подавав знак машиніст на відправлення”, – розповідає пан Микола, який свого часу часто починав свої поїздки з “Вирішального”.
За словами чоловіка, по руху потягів місцеві звіряли годинники.
” Чуєш стукіт коліс потяга – ага на Знобу пішов, значить це вже година дня, чи третя ночі, на Хутір – півдесята ранку, чи півдруга ночі. Та і товарні у один і той же час ходили. Раз зафіксувати у який час пройшов – надалі годинника не потрібно “.
Життя на “Вирішальному” вирувало і вдень і вночі.
Зі слів жителів старожилів, до середини 80-х років на “Вирішальному” проживало вісім сімей з дітьми та загалом близько тридцяти людей.
В основному родини, чиї долі так чи інакше були пов’язані із залізницею. Часто свою зупинку на відпочинок тут робили працівники, які обслуговували відрізок залізниці “Хутір-Михайлівський – Перемога”. На Вирішальному працював магазин до якого, окрім залізничників, приходили і жителі навколишніх сіл.
Наприкінці 90-х років минулого століття життя на Вирішальному почало змінюватися. Родини одна за одною почали покидати це місце. В першу чергу сприяло цьому те, що досягнувши пенсійного віку, колишні залізничники почали переїжджати у більш населені міста і села. У 2003 році на Вирішальному залишилася одне подружжя літніх людей. З певних міркувань ми не повідомляємо їх імена, лише можемо зазначити, що чоловік все своє життя працював у одному із сусідніх колгоспів електриком, а жінка к касиром на Вирішальному.
Вже 22 роки вони вдвох оточені лісом живуть одні без сусідів. На питання, як їм тут на самоті живеться чоловік відповідає коротко: «Живемо, як і всі живуть”.
Родина тримає домашню птицю, обробляє невеличкий город.
Частими гостями у родини бувають грибники, а також ті, хто скорочуючи собі шлях по розбитій лісовій дорозі, добираються до сусідньої Кам’янки. Подружжя нікому не відмовляють у проханні водички попити, чи перепочити. Вислухають останні новини, розкажуть про своє життя. Нажите місце залишати не збираються.
Про те, що на цьому місці колись вирувало життя, нагадують розвалини колишньої будівлі станції і магазину, які ледве можна розгледіти серед зарощів кущів та чагарників. Шпали, які розкидані серед бур’янів і молодої порослі дерев – це все, що залишилося від колишньої залізничної гілки Хутір- Михайлівський – Перемога.

Юнкор, працюючи свого часу при владі, сприяв занедбаності цієї місцевості.