8 травня внаслідок дронової атаки росії на Середину-Буду було знищено чотири будинки. Один із них — будинок Лідії Ботнаренко. Онука власниці, Марина Хазратова, розповіла кореспонденту “Середина-Буда.City”, що для неї значив цей дім і з якими труднощами родина зіштовхнулася після пожежі.

8 травня дронова атака знищила будинок

Марина Хазратова пов’язувала своє майбутнє з рідною Серединою-Будою. Тут вона народилася, здобула освіту і жила разом із бабусею Лідією Ботнаренко, яка часто заміняла їй маму. Саме до цього дому Марина мріяла повернутися після війни — разом зі своєю донькою.

Однак 8 травня усе змінилося. Внаслідок дронової атаки росії в Середині-Буді згоріли чотири будинки. Один із них — дім бабусі Марини.

«Пізно ввечері прочитала в місцевому чаті, що на нашій вулиці пожежа. Люди писали, що через удари російських дронів горять чотири будинки. За деякий час з’ясувалося, що й наш будинок теж палає. Серце відразу защеміло. На щастя, бабуся була в медичному закладі, тому за неї я не хвилювалася. Але будинок… Це було єдине житло, яке в мене залишалося. Саме сюди ми з донечкою хотіли повернутися після війни», — ділиться Марина.

На стан бабусі вплинула війна

Марина Хазратова повномасштабне вторгнення зустріла в Києві, де працювала. У Середині-Буді тоді залишалася її бабуся — Лідія Деонісівна Ботнаренко. У старенької дві доньки: мати Марини живе в росії, де має власну сім’ю, а інша донька мешкає в Білій Церкві під Києвом.

Коли обстріли прикордонного містечка посилилися, стан здоров’я Лідії Деонісівни, який і до того був слабким, значно погіршився. Тоді бабусю перевезли до доньки в Білу Церкву. Але, як каже Марина, щось у стосунках не склалося, і вже за три місяці літню жінку відправили назад у Середину-Буду.

«Я дуже переживала за бабусю, розуміючи її стан. Як не як — 80 років даються взнаки. Забрати її до себе не могла: живу з донькою на зйомній квартирі. Майже щодня телефонувала сусідам, просила допомогти, якщо вона щось потребувала. Дякувати Богу, люди не відмовляли. Але старість і хвороба зробили своє. Якось сусідка повідомила, що у бабусі обмороження ніг — вона босоніж ходила вулицею в мороз. Я зв’язалася з тіткою, розповіла про ситуацію, а у відповідь почула: “Що хочете, те й робіть із нею. Мене не чіпайте”. Після цього тітка заблокувала мій номер», — розповіла Марина.

За словами жінки, з великими труднощами їй вдалося влаштувати бабусю до медичного закладу. Нині вона має низку хвороб, які прогресують, і не може самостійно пересуватися.

«Вона не здатна адекватно сприймати дійсність, не відповідає за свої вчинки», — каже Марина.

Про проблеми з відшкодуванням за знищене житло

Наступного ранку після пожежі Марина Хазратова зателефонувала на 102 і повідомила про знищення будинку внаслідок російської атаки. Повідомлення прийняли, а через три дні їй зателефонували з поліції, щоб уточнити деталі. Правоохоронці сказали чекати подальшого дзвінка.

«Поки що ніхто не телефонував. Але річ навіть не у цьому. Найголовніше — будинок оформлений на бабусю, а вона через стан здоров’я не здатна адекватно сприймати дійсність. Відповідно, усі документи — довідки, акти, витяги з реєстрів — будуть на її ім’я. Вона має подавати пакет документів на компенсацію за знищене житло. Але фізично зробити це не може. Це могла б зробити довірена особа, але довіреність теж повинна оформити вона сама. І тут знову все впирається в її хворобу», — пояснює Марина.

У будинку зареєстровані, крім самої бабусі, ще й Марина з донькою, а також дві доньки Лідії Ботнаренко. Одна з них уже давно живе в Росії, інша — не підтримує зв’язок і не бажає займатися цими питаннями.

«Виходить глухий кут. Я могла б усе оформити, якби мала на це право. Але юридично я не маю жодного стосунку до будинку. А це найболючіше. Я тут народилася, виросла, цей дім — частина мене. Бабуся для мене — найрідніше, що я зараз маю. Я завжди про неї дбала. Кожен сусід це підтвердить. За моїм проханням знайома відвідує її в лікарні, приносить усе необхідне», — каже жінка.

Марина Хазратова також розповідає, що під час пожежі були знищені всі документи на будинок, а разом із ними, ймовірно, і паспорт її бабусі. Утім, остаточно вона цього не знає — документ міг залишитися при бабусі в лікарні. Та з’ясувати це наразі складно: медичні працівники на дзвінки жінки не відповідають.

«Я не прошу фінансової допомоги — у мене є руки й ноги, гроші я зароблю. Мене хвилює майбутнє. Я не зможу все життя орендувати житло. У мене був дім. Його знищили. Держава компенсує втрати, але я не можу оформити компенсацію через усі описані раніше причини», — ділиться Марина.

Зараз вона проживає з донькою в Київській області, має статус внутрішньо переміщеної особи. Жінка не може залишити дитину, щоб поїхати до Середини-Буди, але й брати з собою — небезпечно через постійні обстріли.

«Можливо, якби я була на місці, змогла б щось зробити. А так залишається тільки сподіватися на розуміння й підтримку місцевої влади. Сподіваюся, знайдуться волонтерські або громадські організації, які допоможуть з юридичним супроводом. А, можливо, хтось відгукнеться з подібною проблемою — разом було б легше шукати шляхи вирішення», — каже жінка з надією.

Якщо ви — юрист, представник громадської організації чи просто небайдужа людина, яка готова допомогти Марині з вирішенням правових питань, звертайтеся до редакції «Середина-Буда.City» за номером телефону +380 50 917 54 66, Сергій.