Христина Стукалова, уродженка Серединобудщини, родом із села Стара Гута, вже шість років є військовослужбовицею Збройних Сил України. Про свою батьківщину, як обрала шлях у війську і про плани на майбутнє Христина поділилася з кореспондентом “Середина-Буда.City”.
Як ви обрали свій військовий шлях?
– Я народилася у Старій Гуті, у батьків є єдиною дитиною. Під час навчання в місцевій школі мріяла про вищу освіту. Необхідні знання для вступу у виш я отримала саме завдяки нашим вчителям. Я їм дуже вдячна. Після отримання середньої освіти у 2014 році вступила до Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету на юридичний факультет. Під час навчання в університеті вирішила вступити на кафедру військової підготовки для здобуття первинного офіцерського звання “молодший лейтенант”. Мені завжди подобалась професія військових, я бачила себе у цій сфері, тому після здобуття вищої освіти та первинного офіцерського звання вирішила вступити до лав ЗСУ. Батьки, звичайно, дуже переживали, але в усьому мене підтримували.
Як складалася ваша кар’єра в армії та чи стикалися ви з перепонами?
– Якщо у тебе є мета, є справа, яка тобі подобається, то ніякі перепони не стануть на заваді. Можливо, вони десь і були, але я не концентрувала на них свою увагу. У грудні 2018 року, після проходження курсів підвищення кваліфікації у Львівській Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного за спеціальністю «організація виховної та соціально-психологічної роботи», була розподілена в один із навчальних центрів сухопутних військ для подальшого проходження служби. У зв’язку з тим, що я здобула освіту юриста, це дуже допомагає в армії, у мене немає труднощів з усіма документами та юридичними моментами. Спробувавши себе в армії, я зрозуміла, що мені це подобається, і вирішила продовжити кар’єру військової.
Що змінилося у вашому житті, службі після повномасштабного вторгнення росіян в Україну?
– Мені здається, що у долі на нас свої плани. Мій чоловік також військовий, він офіцер.
З початку повномасштабного вторгнення брав участь в бойових діях, отримав контузію, після якої проходив тривале лікування. Мені також довелося побувати не на найкращих напрямках. Ми з чоловіком — учасники бойових дій. З початку повномасштабного вторгнення важливої роботи дуже багато (поранені, загиблі, полонені, робота з родинами військовослужбовців і т.д.). І коли ти виконуватимеш роботу з високою відповідальністю, то тобі за це не соромно… і це дуже важлива річ. Зараз я у військовому званні «капітан» і бажаю продовжити свою військову кар’єру.
Які ваші переживання та надії на майбутнє в умовах війни?
– Дуже хочеться миру. Щоб всі, хто став на захист української землі, повернулися до своїх домівок. Дуже переймаюсь за свою батьківщину. Рідне село Стара Гута і рідний дім для мене є дуже важливими і рідними речами. Це місце спокою, це місце, де жили мої батьки. Це місце, яке надихало… Дуже боляче розуміти, що цей мальовничий край знищують кожного дня, від спогадів з рідного дому сльози навертаються на очах…Так хочеться приїхати додому, але дому вже немає, його, як і більшість домівок Старої Гути, росіяни знищили. На початку мого шляху як військової батьки дуже хвилювались за мене, зараз я з чоловіком переймаюся їхньою долею. Наш будинок у селі знищений ворогом, батьки вимушені знімати квартиру, ми з чоловіком їх підтримуємо, заспокоюємо. Допомагаємо з оформленням документів для отримання державної допомоги по відновленню житла. Сподіваємося, що все вийде і у батьків буде свій куточок. Я, мій чоловік, мої батьки та всі українці хочемо миру. Він обов’язково настане. Наша перемога вже в тому, що ми не дали росії нас знищити. Не дали знищити нашу державу, нашу суб’єктність. Шість років я віддала службі у Збройних силах України. Це моє. Залишати улюблену справу не збираюся, вірю у нашу державу, вірю нашим мужнім воїнам, вірю в мирне майбутнє.
