“В силу різних обставин наші загиблі герої із Зноб-Новгородської і Середино-Будської громади поховані у різних куточках України. Але всі вони народилися, навчалися, жили і працювали тут. Наше підростаюче покоління і всі ми повинні знати про їх подвиги, про їх мужність. Знати і пам’ятати, самі вони ціною свого життя захистили нас від російської навали”, – говорить Марія Геращенко, дружина загиблого військовослужбовця Петра Геращенка. До редакції «На межі» жінка звернулася з проханням увічнити пам’ять про Героя. Спогади про чоловіка пані Марія розповіла кореспонденту “На межі”.

Петро Геращенко народився 10 листопада 1986 року у селі Хильчичі, на той час Середино-Будському районі, а нині — Зноб-Новгородській громаді.

У 2004 році Петро закінчив 11 класів Хильчицької ЗОШ І-ІІІ ступенів. Потім вступив до Путивльського педагогічного коледжу ім. С.В. Руднєва й навчався за спеціальністю вчителя фізичної культури та трудового навчання з 2004 по 2006 роки. Після закінчення коледжу чоловік працював у Києві та у 2009 році заочно закінчив Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка, здобувши повну вищу освіту за спеціальністю «Фізичне виховання».

Як познайомився з майбутньою дружиною

Цікавим вийшло знайомство майбутніх чоловіка і дружини. Жили недалеко одне від одного: Марія — в Очкиному, а Петро — у Хильчичах. У її селі чоловік бував часто, приїздив до друзів по сусідству, але жодного разу вони не пересікалися. На навчання їздили одним автобусом із Зноб-Новгородського: вона — до Сум, а він — до Путивля, але особисте знайомство відбулося через певний час. Спочатку пара спілкувалася по телефону, не знаючи одне одного в обличчя.

За словами дружини Марії, Петру хтось із знайомих дав її номер телефону. Хлопець зателефонував. У розмові був комунікабельним. Дівчина здалася йому цікавою співрозмовницею, і вони певний час залишалися телефонними друзями. Марія згадує випадок, коли вони в автобусі навіть посперечалися одне з одним, не усвідомлюючи, що вони є тими людьми, з якими їм обом було цікаво спілкуватися телефоном. Вже згодом, коли відбулося особисте знайомство, вони з усмішкою згадували цей випадок. І так три роки тривало спілкування 24/7, зустрічі при будь-якій можливості — квиток у руках і автовокзал.

Марія Геращенко, дружина загиблого воїна, каже так про Петра: “Частина моєї душі! Кохана людина, люблячий син для батьків, справжній тато. Опора для мене, доньки і батьків. Все це вирвала з нашого життя куля російського снайпера”.

У 2010 році молодята побралися, на світ з’явилася донька Анастасія.

“Мій коханий хотів донечку, так воно і вийшло: Господь послав нам доньку, яка у всьому була схожа на татка. Обличчям, манерами, навіть інтереси у них були спільні. Настьона любила бути в автомайстерні поруч із татом, щось запитувала, чимось цікавилася, постійно намагалася допомагати татові в ремонті. Її перше слово було «тато», а не «мама». Вони розуміли один одного без слів. Такий емоційний зв’язок я бачила вперше“, — згадує пані Марія.

У Середині-Буді Петро відкрив омріяну власну автомайстерню. Як розповідають знайомі та близькі, Петро завжди прагнув зробити все можливе й неможливе для благополуччя своєї сім’ї. Одночасно він розвивався як особистість і як професіонал своєї справи. Тому для більшого розвитку й розширення можливостей своєї родини у 2019 році було ухвалено рішення переїхати до Києва, де можливостей було більше.

Почали все спочатку — знову й знову, крок за кроком. Влаштувалися на роботу, а донька вже пішла до першого класу. У 2020 році Петро вступив на заочне відділення Національного транспортного університету за спеціальністю «Інженер-механік». Одночасно з навчанням чоловік працював автослюсарем на одному з підприємств і підробляв у приватному автосервісі. У 2022 році Петро здобув другу вищу освіту за спеціальністю «Інженер-механік».

Як вступив до лав ЗСУ

З перших днів повномасштабного вторгнення росіян в Україну Петро, хвилюючись за доньку та дружину, відправив дорогих серцю людей подалі від війни на захід країни. Сам він продовжував працювати й одночасно закінчував навчання у виші. Після його завершення добровільно вступив до лав ЗСУ наприкінці жовтня 2022 року. Служив старшим сапером інженерно-саперного взводу 1-го десантно-штурмового батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади військової частини А0281.

Як розповіла дружина, у Петра були деякі проблеми зі здоров’ям. Він міг лікуватися, але обов’язок справжнього чоловіка змусив його не звертати на це уваги. Через стан здоров’я воїну майже після виконання кожного бойового завдання доводилося декілька днів бути пацієнтом медчастини. Крапельниці та медичні процедури повертали бійця в стрій. Ліки постійно отримували в лікарні в Києві, де він був на обліку, і регулярно відправляли Новою поштою в різні місця дислокації.

Відповідальність — це основна риса характеру Петра Геращенка, вона була притаманна йому у всьому. Відповідальність перед дружиною, донечкою, батьками, відповідальність за своїх підлеглих побратимів. Петро був старшим групи.

У той день, 19 травня, у нього був, якщо цей вислів можна застосувати на війні, день відпочинку. Так сталося, що в одного з побратимів виникли проблеми, і, розуміючи, що в такому стані товаришу буде важко впоратися із поставленим завданням, Петро ухвалив рішення підмінити його собою. Це був останній бойовий вихід Петра.

У цей день його життя обірвалося. Зовсім скоро мала бути відпустка, рідні дуже чекали на нього, але Герой повернувся на щиті.

19 травня 2023 року Петро Геращенко загинув у результаті ведення бойових дій в районі населеного пункту Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області. 26 травня 2023 року Петра поховали на Берковецькому кладовищі міста Києва на Алеї Слави. 10 листопада 2023 року указом президента України від був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).

“Був доброю і віруючою людиною. Мав гарне почуття гумору, сталеву волю та незламний дух. Ніколи не впадав у відчай, своїм оптимізмом і добротою заряджав усіх навколо. Мав хист до всього, до чого торкнеться його рука. Завжди будував великі плани і безупинно йшов до своєї мети. Цінував і шанував своїх батьків, був люблячим сином, найкращим чоловіком та Татом з великої літери.. За наш спокій, мир в Україні він заплатив найдорожчу ціну – своє життя, загинувши в ім’я Вітчизни“, – так про воїна говорять всі, хто його знав, такої думки про свого чоловіка дружина Героя, мужнього патріота країни, Петра Геращенко.

Зараз пані Марія намагається увічнити пам’ять найдорожчої для неї людини. Звертається до органів влади різного рівня і громадських організацій.