“У кожного життя різне, але всіх об’єднує те, що кожен має свої радощі й печалі, успіхи й невдачі, злети й падіння. Життя випробовує кожного на міцність, і головне – сприймати це як належне. Господь ніколи не дасть випробувань, які людина не здатна здолати”, – саме так бачить усе, що відбувається у його житті, 50-річний Геннадій П’ятниця, житель села Жихового на Серединобудщині. Своєю історією чоловік поділився з кореспондентом “На межі”.

Про Геннадія П’ятницю

Про свій життєвий шлях чоловік розповідає так: “Життя таке, як у всіх. Дитинство, школа, технікум, армія, робота, сім’я. Діти, яким треба допомогти стати “на ноги” і бути їм підтримкою”.

Після закінчення школи Геннадій вступив до Маловисторопського фахового коледжу на Лебединщині, де обрав професію ветеринара. Після служби в армії, у 1994 році, він повернувся до рідного села Жихове, де почав працювати в місцевому сільськогосподарському підприємстві. Залежно від потреб підприємства, обіймав різні посади: ветеринар, завідувач тваринницької ферми, головний зоотехнік. Інколи чоловікові доводилося поєднувати дві посади одночасно, наприклад, зоотехніка й завідувача ферми.

Коли сільхозпідприємство припинило своє існування, Геннадій переїхав до міста Середини-Буди, де деякий час працював у місцевому агролісгоспі, а потім у комунальному підприємстві. У цьому ж місті чоловік зустрів своє кохання. Офіційно шлюб не оформлювали. У пари народилися двоє синів – Анатолій і Кирило. Так сталося, що сімейне життя не склалося – чоловік повернувся до матері у рідне село. На той час у місцевій сільській раді вакантним було місце робітника, яке й запропонували чоловіку. Геннадій пропозицію прийняв.

“Дуже відповідальна людина. Дуже! Йому не потрібно казати, що, як і де робити. Влітку займався благоустроєм території, а територія дуже велика – це Жихове і п’ять навколишніх сіл, які входять до нашого старостату. Взимку кочегарив, прибирав сніг там, де в цьому була потреба”, – розповідає про свого підлеглого староста Жихівського старостату Антоніна Сапегіна.

Зі слів самої старости та односельців, Геннадій ніколи не відмовляв у допомозі. У селі, де майже в кожному подвір’ї є домашні тварини, які також хворіють і потребують медичного втручання, без ветеринара не обійтися. Чоловік, хоч удень, хоч уночі, незважаючи на погодні умови, завжди приходив на допомогу. Влітку він часто без прохання міг обкосити подвір’я одиноких людей або тих, хто через різні причини не міг зробити це самостійно.

6 серпня цього року Геннадій П’ятниця отримав виклик у ТЦК. Не ховався, поїхав. Пройшовши медичну комісію був направлений у один із навчальних центрів Збройних Сил України. Декілька тижнів прийшлося згадувати воєнну справу і навчатися новій зброї, з якою не був знайомий під час строкової служби. Потім тренування на полігоні, а вже наприкінці жовтня Геннадій П’ятниця був направлений, у якості військового фельдшера, в один із бойових підрозділів на Курський напрямок. У перші дні надавав першу медичну допомогу своїм побратимам.

11 листопада 2024 року

У цей день Геннадія включили до бойової групи, завданням якої було прийти на допомогу сусідньому підрозділу. Саме у сусідів були поранені, тому Геннадій, як медик, входив до складу групи. Через деякий час вони потрапили в засідку й тривалий час обстрілювалися.

Потім росіяни з дронів почали по українським бійцям скидати вибухівку. Після одного із вибухів побратим Геннадія отримав поранення у ступню й самостійно вже не зміг вибиратися із засади. Чоловік кинувся витягувати товариша з-під обстрілу і деякий час тягнув побратима на собі, поки чергова дронова атака ворога на скінчилася вибухом за декілька метрів від друзів.

Після цього вже побратимам прийшлося витягувати пораненого Геннадія. Від вибуху уламки посікли чоловіку ногу. Як каже сам Геннадій: “Шматки шкіри із м’ясом просто висіли по всій нозі”. 

Більше півдоби бійці, разом з пораненими, добиралися до своїх.

Потім медзаклади Сум, Києва й невтішний висновок лікарів – ногу прийшлося ампутувати. Наразі Геннадій проходить лікування і готується до наступної операції у військовому госпіталі одного із міст України. Чоловіка очікує ще декілька операцій, а потім протез і реабілітація. Процес відновлення важкий і довготривалий.

“Значить я ще потрібен собі, синам і людям, раз Господь мені дав можливість жити. А нога? Люди з іншими порушеннями живуть і працюють. Вернуся в село – буду працювати”, – з оптимізмом дивиться у своє майбутнє Геннадій.

Для підтримки Геннадія та його рідних друзі й односельці організували збір коштів. Для всіх, хто має можливість допомогти, додаємо номер картки: 

5168757413976814 – П’ятниця Геннадій Валерійович.