Невидимий фронт – таким словом у нашій країні можна назвати волонтерську діяльність людей, без якої наблизити перемогу було б набагато важче. Вони допомагають військовим, мирному населенню, доставляють обладнання, шукають житло для тих, кого війна змусила залишити своє. В своїй більшості такі люди мовчки роблять свою добру справу і при цьому намагаються залишатися у тіні, не афішуючи це. Про одну таку людину із Серединобудщини розповів кореспондент “На межі”.
З самого початку війни волонтерка почала допомагати підрозділу, в якому воює її чоловік. Спершу це був просто збір на тепловізор. Як пояснює, у підрозділі вже був тепловізор, але обставини, в яких перебували військові, потребували більш потужного.
“За три місяці нам вдалося зібрати потрібну суму, купили і передали нашим захисникам. До речі, вони і сьогодні їм користуються, захищаючи кордон саме на Серединобудщині”, – розповідає героїня.
Ще волонтерка дуже вдячна всім жителям Середино-Будської громади, Шосткинського району, друзям і просто тим, хто відгукнувся у той час на прохання про допомогу. З великою повагою і вдячністю вона говорить про одну з волонтерських організацій на Полтавщині, з якою має постійний зв’язок. Налагодити його допомогла переселенка із Серединобудщини, яка евакуювалася до цієї сусідньої області. Як вона зазначає, завдяки великій підтримці нових друзів вдається забезпечувати деякі військові підрозділи маскувальними сітками.
“Саме взаємодія з волонтерами, громадськими організаціями і просто небайдужими людьми всієї країни приносить свої позитивні результати, — пояснює волонтерка і згадує випадок минулорічної зими, коли до неї по допомогу звернулися волонтери з Великої Писарівки, а саме забезпечити одну із бойових груп Збройних сил на Донецькому напрямку, у якої терміново виникла потреба у теплих шкарпетках. — Тоді вдалося вийти на волонтерів зі Львівщини, і в найкоротший термін військові отримали все необхідне”.
До діяльності цієї небайдужої людини можна віднести й допомогу мешканцям рідної громади, зокрема пошук житла і чимало іншого тим, хто з різних причин цього потребує. Героїня не любить розповідати про свою діяльність, але й залишитися осторонь теж не в її характері.
“За декілька років до повномасштабного вторгнення дуже близька мені людина потребувала допомоги, без якої просто не вижила б. Я ніколи не забуду ту неоціненну підтримку, яка була надана мені і завдяки якій дорога мені людина залишилася жити. На допомогу відгукнулися не тільки місцеві мешканці, а й знайомі та небайдужі люди з усіх куточків України і навіть з-за кордону. Тоді й зрозуміла, наскільки важлива допомога всім, хто її потребує”, — додала до своєї розповіді героїня.
В кінці своєї розмови волонтерка зазначила: “Війна в Україні — це війна не тільки тих, хто воює та їх родин, це війна кожного. І кожен з нас може вносити свою частку і наближати нашу перемогу, і для цього не обов’язково бути на фронті. В більшості випадків військові завжди мовчать і нічого не просять, але це не означає, що їм нічого не потрібно! Якщо чесно, знаю по собі, краще давати, ніж просити!”.
