Нововолодимирівка – одне із нечисленних сіл Середино-Будської громади за кількістю населення. Більшість людей вважають такі села напіввимерлими, але жителі Нововолодимирівки і староста Максим Мартинов вважають по-іншому. Як живе село та його мешканці розповів кореспондент “На межі”.
За інформацією Вікіпедії, село бере свій початок з далекого 1912 року. Саме тоді Нововолодимирівка була заснована 18 сім’ями переселенців із таких сіл, як от: Володимирівка, Біловоди, Нова Січ, Андріївка, Олексіївка та інших населених пунктів Сумського повіту Харківської губернії (нині Сумського району Сумської області), які відчували нестачу в орних землях на своїй батьківщині. Переселенці відрізнялися від місцевого населення мовою і звичаями, розмовляли українською мовою, носили український національний одяг і проживали в українських хатах. З дня заснування Нововолодимирівка була невеликим населеним пунктом, у різні роки чисельність селян була різною. У 1917 році у селі налічувалось 40 дворів, у яких проживало 338 жителів, в 1923 році — 53 двори і 318 жителів, в 1926 році — 56 дворів і 346 жителів, у 1989 році — 86 жителів, а на початку 21-го століття – 54 жителя.
“На початку повномасштабного вторгнення трохи більше тридцяти жителів було в селі. Жили, як всі селяни. Хтось працював у Середині-Буді, а дехто – у аграрному секторі. Домашнє господарство, присадибні ділянки у кожного. Свій торгівельний заклад у селі був, та й відпочити після трудового дня було в людей де. При магазині було кафе, можна було щось відсвяткувати, чи просто відпочити. А потім війна! Перші обстріли, перші руйнування будинків”, – зазначив староста.
Як розповідають місцеві, обстрілюють росіяни село дуже активно і часто. Це й не дивно, адже, за даними Вікіпедії, Нововолодимирівка знаходиться на правому березі річки Знобівка, вище за течією на відстані 3 км розташоване село Грудская (Брянська область, росія). Поруч проходить кордон з росією.
“Не помиляюся, якщо скажу, що 90 відсотків житлових будівель зазнали рідного роду пошкоджень від обстрілів”, – пояснює Максим Мартинов.
Зі слів старости, саме задля безпеки дітей з села прийшлося евакуювати, також невелика частина людей під час війни виїхала у більш безпечні місця. Наразі у Нововолодимирівці проживає 22 людини.
Живуть, якщо можна так зазначити, однією сім’єю. Якщо комусь на подвір’я прилетів снаряд, то гуртом ліквідовують наслідки. Коли виникає у чомусь потреба, то староста зразу в курсі й оперативно все вирішується. Якщо хтось із мешканців села їде в Середину-Буду чи в Шостку, то одразу приймає замовлення від земляків – одному ліки, іншому кошти зняти, а третьому – купити щось із продуктів.
Довідки чи якійсь інший документ забезпечує староста. Також Максим Васильович на своєму транспорті забезпечує доставку необхідних, для усунення наслідків обстрілів, будівельних матеріалів. Разом з відповідними службами селяни оперативно ліквідують пошкодження електро- і газових мереж. Один із приватних підприємців, за замовленням, привозить продукти.
“Все необхідне для життя в селі є. Світлом, газом, зв’язком, нехай і з тимчасовими невеличким перебоями, село забезпечено. З голоду не вмираємо”, – зазначив Максим Васильович.
Як пояснюють староста і самі мешканці, Нововолодимирівка не зникне з мап. Село живе і буде жити. Всі вони одна сім’я. А ті, хто тимчасово виїхав, хочуть після війни повернутися жити і розбудовувати село.
