Як живуть люди у селі Середино-Будської громади на кордоні з рф
Останній будинок села Рожковичі Середино-Будської громади розташований за декілька десятків метрів від кордону, а вже за три кілометри – російське село Грузьке. До війни в селі проживало трохи більше ста людей, наразі тут залишилося 63 людини. Двадцять п’ять дітей були жителями села, яких, задля безпеки, батьки вимушені були вивезти на більш безпечні території. Також виїхали й ті, хто з тих чи інших причин не змогли жити в таких умовах, а декого до себе прилаштували рідні на іншій території країни.
Про життя на кордоні з рф кореспонденту “На межі” розповіли жителі й староста Максим Васильович Мартинов.
“До початку повномасштабного ми від такого сусідства не страждали. Жили, працювали й
відпочивали. Багато з селян працювало, хто в Середині-Буді, хто в аграрному секторі, на залізниці, на лісопереробних підприємствах – одним словом жили мирним сільським життям. Будинок Культури, початкова школа в селі були. Дітей старших класів до Середино-Будського
ліцею підвозив шкільний автобус”, – розповідає жителька села пані Людмила.
Перед війною в селі був відремонтований Будинок культури, збудована церква й два рази на тиждень до Середини-Буди курсував рейсовий автобус.
“Старостою я почав працювати вже під час війни. Досвіду ніякого не було – тільки бажання не залишати своїх односельців наодинці з тими викликами, які майже кожної доби приносила війна. Обстріли, руйнування, пошкодження електромереж і газопроводу, морально-психологічний стан людей – все це потребувало швидкого вирішення. Старостат розташований у п’ятикілометровій зоні, тому на оперативне втручання тієї чи іншої служби не могло бути і мови. Наслідки руйнувань і пошкоджень ліквідуємо своїми силами, а ще допомагаємо відповідним службам у ремонті електро- і газорозподільних систем. Наразі можу зазначити, що всі мешканці села це як одна сім’я – проблема одного стає проблемою кожного жителя. Все вирішуємо разом“, – зазначає Максим Васильович.
Староста Микола Мартинов тричі на тиждень об’їжджає кожен населений пункт старостату – окрім Рожковичів, це ще й Порохонь, Нововолодимирівка та Ситне.
“В кожному селі живуть люди. Залишити їх без уваги я просто не маю людського і морального права. Когось треба підтримати словом, комусь допомогти по господарству, а іншому потрібно оформити ті чи інші документи, все це реалії сьогодення”, – каже Максим Мартинов.
Зі слів Максима Васильовича, все те, що було відремонтовано і побудовано в селі до війни, під час обстрілів зазнало різного ступеню руйнувань. Це й Будинок культури, і сільський храм, і торгівельний заклад, а також близько шістдесяти приватних будинків, що постраждали від обстрілів. Всі ці наслідки староста разом із селянами намагаються ліквідовувати.
“Дуже складна ситуація була наприкінці серпня та у вересні. Пожежі, горіла суха рослинність. Зі всіх сторін на село сунув дим і вогонь, розраховували тільки на свої сили. В першу черги намагалися не дати вогню розповсюдитися на села. Приватним транспортом оборали найбільш небезпечні ділянки біля населених пунктів, підтягували бочки з водою та і інші засоби. В ті дні буквально всі валилися з ніг. Гасили і вдень і вночі. Начебто загасили ,а вже через деякий час вітер знову роздмухав полум’я і все починалося спочатку. В основному села захистили, але все ж п’ять будинків на одній із околиць села згоріло. Тільки в одному із них на той момент проживав чоловік, якому після пожежі родичі на дали інше житло”, – про недавні події розповідає пан Максим.
Максим Васильович у своїй розповіді ніколи не відокремлює себе від селян, завжди “ми”, завжди “мешканці”. І сам цим він показує свою близькість до кожної людини, за безпеку якої він несе відповідальність, як керівник. Як говорять про старосту місцеві жителі, чоловік-“трудяга”, ніколи з ранніх років не боявся фізичної праці, тримає домашнє господарство, знає ціну сільський праці й ніколи нікому ні в чому не відмовляв.
“Мені ніхто ні в чому не відмовляє, так й зайвого я не прошу. Гуманітарну допомогу підвозять, за потребою того чи іншого обладнання теж не відмовляють. Основна наша задача на осінньо-зимовий період – це забезпечення людей світлом і газом. Буде світло й буде газ – перезимуємо, а все інше є. Окрім, мабуть дозвілля. Але це не проблема, відпочивати ми будемо після нашої Перемоги”, – зазначив староста Максим Васильович Мартинов.
