Історія Богдани Косаченко з Середини-Буди, яку вбив російський удар по місту
Богдана народилась у мами Галини Косаченко із міста Середина-Буда на Сумщині, 4 вересня 2016 року. Жінка давно мріяла про дітей. Дізнавшись про вагітність, каже: відчула, що чекає саме на донечку. Ім’я теж немов прийшло саме – Богдана, тобто дана Богом, – пише Радіо Свобода.
«Всю вагітність я почувалася чудово. Працювала, допомагала батькам, трохи поралась на городі», – пригадує жінка.
Її донечка народилася дуже схожою на Ніну, маму Галини. Медики, коли винесли маля бабусі й дідусю, так і сказали: «Бабусю, приймайте свою копію».
«Вона вилита бабуся Ніна була. Колір волосся, носики, пальчики. Не худенька, така збитенька», – розповідає мама Галина Косаченко.
Маленькою Богдана постійно хотіла бути біля мами. Любила спати у візочку або ж на руках. Знайомі казали Галині, щоб Богдану так сильно не пестили, але вона не могла відмовляти своїй довгоочікуваній донечці.
«Вона у мене одна була, я в неї теж одна. Ми весь час були разом. Батьки мої померли 4 роки тому», – говорить Галина.
Коли немовляті було 3,5 місяці, мама почала потроху повертатись до роботи масажисткою. Пізніше вийшла працювати до інклюзивно-ресурсного центру. Галина – реабілітологиня за фахом.
«Маленькою Даночка переважно гралась машинками – простими та тракторами. Розбирала й перерозбирала їх. Потім уже змінились вподобання. Перейшла на ляльки», – згадує мама.
Доки був живий дідусь Богдани, батько Галини, дівчинка обожнювала їздити з ним в автомобілі. Потім, як за кермо стала сідати мама, постійно бігла до неї в машину.
Також Богдана любила танцювати і співати, була дуже пластичною.
«Вони з моїм чоловіком вигадували веселі пісні. Богдана Співала про те, як мене сильно любить. Якби не війна, віддали б її і на танці, і в музичну школу та на малювання», – говорить тітка Богдани, Світлана Гришкіна.
Племінниця часто була в гостях у неї, де гралась із дядьком – своїм хрещеним.
«Як вони тут вовтузились! Даночка любила, щоб їй робили ігрові масажики з лоскотом. Аж пищала, так їй подобалось», – додає тітка дівчинки.
Маленька Богдана збирала навколо себе багато дітей, які бавились у дворі. Приходили і зі сусідніх вулиць, і з дальших.
«Вона всіх позбирає, у двір заведе. З собакою познайомить, з котом познайомить. Постійно хвіртка відчинена, двері відчинені, бо граються малі. Я така сама була в дитинстві», – розповідає Галина Косаченко.
Коли почалось повномасштабне російське вторгнення, Дані було п’ять років. Незадовго до наступу Росії у лютому 2022-го мама Галина почала стосунки з чоловіком Юрієм.
Після початку бойових дій по всій території України Галина з Богданою і коханим залишались на Сумщині.
«Дана дуже потоваришувала з Юрою. Називала татом. Ми нікуди не виїжджали. Переживали, але трималися разом. Не могли поїхати через роботи, власний будинок, господарство. Перші пів року нас російські військові особливо не чіпали. Вдалині чули вибухи, потім потихеньку-потихеньку почали і до нас наближатися», – розповідає Галина Косаченко.
Восени Дана пішла у перший клас. Шість їй виповнилось 4 вересня 2022-го. Маленька уже вміла читати й рахувати і охоче погодилась на пропозицію батьків піти вчитись.
Тієї ж осені і вибухи стали значно ближчими до Середини-Буди.
«По донечці було видно, що вона їх лякалася. Але Дана знала, що є коридор, де ховатися. А якщо близько вибухи, то потрібно спускатись у підвал», – каже мама.
У школі Богдана навчалась добре. До всіх завдань ставилась відповідально.
«Це сонечко і янгол. Дитина одна на тисячу була. Розкута, добра, позитивна… У першому класі я брала зошити на перевірку раз у тиждень. Мама працювала на території школи. Раз у тиждень Галина приводила з собою і донечку. Я сиділа, перевіряла зошити, відкривались двері, заходило це сонечко і янголятко. Розкривала ручки і поки не підбіжить, не поцілує та не обійме – не зупинялась», – розповідає перша вчителька Дани, Олена Глушенко.
Дівчинка виконувала всі домашні завдання з мамою. Гарно малювала, ліпила, вирізала. А особливо – декламувала вірші. Вчителька говорила, що Дана у майбутньому стане ораторкою чи артисткою – так чудово у неї це виходило.
«З такою емоцією, таким надривом розповідала вірші. З нею було дуже легко працювати. На уроках готова була відповісти на кожне запитання», – ділиться вчителька.
«Не сильно доньці подобалась математика. Вона все розуміла, могла розв’язати будь-який приклад чи вправу. Але впиралась робити домашнє завдання, хоча якщо вже сіла за нього, то швиденько в думці порахувала і все. Але їй нудно було це», – згадує Галина Косаченко.
Вдома Дана могла запропонувати мамі свою допомогу по господарству.
«Я її не змушувала, вона сама зголошувалася. А ще донька любила на подвір’ї «готувати» – з піску чи ще чогось. Весь двір та город було заставлено посудом. Досі все стоїть…» – говорить Галина.
Також Дана любила пародіювати головну героїню улюбленого серіалу – «Венздей». Дівчинці хотілось мати такий же стиль та вбрання, як вона.
У вересні 2023-го Богдана пішла у другий клас.
«Не з кожною людиною можна було поговорити, як із нею. Вона по-серйозному розмовляла, як доросла. Коли вибухи, казала мені: «Мамо, не бійся. Це ж не в нашому будинку». Але ж це по чиємусь будинку – відповідала їй я. Тоді вона говорила: «Шкода людей, шкода будинок. Але ти не бійся, у нас все буде гаразд», – ділиться спогадами мама.
28 листопада 2023-го уроки в Дани закінчились раніше. Галина мала зібрати та відправити речі своїм тітці і дядькові, які були не в місті. Того дня ворог сильно обстрілював Середина-Буду. Жінка сама з’їздила додому до рідних, зібрала речі, а от на пошту та у крамницю вже запропонувала поїхати разом із Юрієм та Даною. Дівчинка вдома якраз лежала під ковдрою і не відразу погодилась вирушити з дорослими.
«Відправили посилку, потім скупились у супермаркеті. Я хотіла заскочити до окремої крамниці, щоб купити Дані сосисок, які вона любила. Юра і Дана залишились в машині. Метрів 20 до магазину було. Тільки-но я підійшла до нього, почула «вихід». З продавчинею одна на одну глянули. «Піду скажу своїм, щоб із машини вибігали». Вийшла, махаю рукою, щоби вони ховалися. І тут біля автівки розривається снаряд…» – згадує Галина Косаченко.
Вибухнуло якраз із того боку, де сиділа дівчинка. Поранених Дану та Юрія витягли з автомобіля, занесли до крамниці, де надавали першу допомогу…
Від численних поранень семирічна дівчинка померла на руках у мами. Юрій отримав тяжкі поранення. Того дня від обстрілів у місті загинуло ще дві жінки.
29 листопада оголосили днем жалоби за загиблими.
Класна керівниця Олена Глушенко думала, як сказати іншим дітям про те, що не стало їхньої подруги. Підготувала для них презентацію з найкращими світлинами своєї учениці.
«Я ввімкнула камеру та сказала: «Діти у нас велике горе…». Глянула на учнів – вони в одну мить стали дорослими. Важко було проводити це заняття, але це потрібно було зробити. Пригадати Богдану такою, яка вона була», – каже вчителька.
Вона спитала дітей, що вони хотіли б робити далі на уроках. Ті запропонували малювати.
«Дала завдання намалювати все, що на душі. Хтось веселку намалював, а на ній – дівчинка. Хтось хмарку, і на ній – дівчинка. Хтось янголятка намалював. Попрохала зберігати ці малюнки, бо це їхня пам’ять про Даночку», – додала вчителька.
Ховали Богдану Косаченко під обстрілами. Після того Галина з Юрієм виїхали до Шостки. Чоловік потребував кваліфікованої медичної допомоги. Нині жінка намагається їздити додому раз на тиждень, обов’язково відвідує могилу доньки.
«Нещодавно Богдана мені наснилася, говорить: «Мамо, я так хочу математикою позайматись». Я спитала: «Як? Ти ж її ненавиділа». А вона сказала: «Я так скучила за нею…» – каже Галина.
«Я молюсь за Богдану щоранку і щовечора. У чому винна та дитина? В чому винна та матуся? Щось у світі не те коїться, що гинуть ні в чому не винні діти…» – додає перша вчителька дівчинки.
