Два роки потому. Дружина загиблого лісівника із Середино-Будської громади — про розстріл чоловіка та його колег російською ДРГ

13 червня 2023 року, під час планової поїздки огляду лісових насаджень, лісівники вирішили перечекати російський обстріл на місці, а після чого ухвалили рішення повернутися назад в Голубівське лісництво. Проте за чотири кілометри до Голубівки, по лісовій дорозі від села Стара Гута, працівники потрапили під засідку російської диверсійно-розвідувальної групи. Тіла загиблих вдалося забрати лише через три дні, адже автівку, в якій знаходилися лісівники, замінувала російська ДРГ.

Напередодні річниці трагедії кореспонденти “На межі” поспілкувалися із дружиною лісівника Сергія Волкова й дізналися версію з її вуст.

За словами дружини загиблого Сергія Волкова, того дня її чоловік та колеги поїхали зранку на відводи лісових ділянок.

“Орієнтовно об 11:00 годині ранку ми почули з тієї сторони сильні вибухи. Ми почали дзвонити Сергію на телефони, проте один з них був поза мережею, а на іншому телефоні виклик йшов, але слухавку вже ніхто не брав. Росіяни гатили по Голубівці, по лісу. Ми чули вибухи з дітьми й бігли ховатися у підвал. Вибіжемо з підвалу й дзвонимо – ніхто не відповідає. Ми вже й не знали, що й думати, а потім брат одного із лісівників передзвонив після обіду й сказав мені, що був у магазині й чув, як казали, що автівку з людьми розстріляли”, – згадує пані Маргарита.

Пані Маргарита розповідає, що її чоловік працював усе життя на одній роботі впродовж 27 років. Розпочав свою роботу помічником у Голубівському лісництві, а потім став лісничим й працював ним до самої загибелі.

“Він усіх любив. Я прийшла до нього зі своїми двома дітьми, і в нього також двоє дітей, й так дивувалася, що він усіх їх згадував й перераховував, а коли йшов на роботу, казав кожному: “Я вас люблю”. Ніколи поганих слів не казав на мене, а також й іншим. Мене дивувало, що на роботі, якщо Сергій посвариться із кимось, по ділу трішки покричить, то потім приходить додому й сам не свій, й хоча знає, що правий, що мав зробити комусь зауваження. Не може спокійно ні посидіти, ні поїсти, а потім казав: “Все, завтра піду й попрошу пробачення. Я так не можу”. Такою він був м’якою людиною. Всі навколо знають, яким він був, хто б не звертався до нього за допомогою – усім поможе, нікому не відмовить”, – так згадує чоловіка пані Маргарита.

Згадує дружина Сергія Волкова й про його колег: “Таких сильних розбіжностей у них не було в колективі, адже він мені усе розповідав, як приходив з роботи додому щодня. Всі вони дружні були. Всіх дуже шкода”.