“Коли обов’язок вище за все”. Історія ексдиректорки міської лікарні із Середина-Буди

Середино-Будщина знаходиться на самому вістрі Сумщини у боротьбі України за незалежність. Чи не щодня на громаду летять російські ракети, снаряди й бомби. І в цьому пеклі, без перебільшення, взірцем стійкості та професіоналізму можна назвати Вікторію Муляр, яка в недалекому минулому – директорка Середино-Будської міської лікарні, – повідомляє кореспондент “Buda.City”.

Як опинилася в Середино-Буді

У 2014 році Вікторія Муляр, будучи простою лікаркою й тікаючи від війни на сході країни, приїхала  із Луганщини в Середина-Буду разом із сином.

“Коли сходом України почала шириться російська пропаганда, коли за кожне патріотичне слово в підтримку України тебе могли запроторити за грати, а то й взагалі могли вивезти в невідомому напрямку та невідомо куди, – я не змогла залишатися на Луганщині. Мене брав страх за майбутнє свого сина, а тому й ухвалила рішення виїхати з небезпечної території”, – розповідає пані Вікторія. 

Спочатку пані Вікторія працювала лікаркою в Середино-Будській лікарні. А коли у 2019 році звільнилася посада головної лікарки, то подала документи на конкурс й за результатами отримала цю посаду.

“У мене в пам’яті завжди залишиться той початковий період – період на посаді керівниці закладу. Заборгованість по зарплаті, комунальним платежам, а тут ще і медична реформа. Треба все це сприйняти і діяти негайно, не гаючи часу. Велику підтримку тоді надала тодішня голова Середино-Будської районної адміністрації Ірина Заплаткіна. Саме завдяки їй вдалося погасити заборгованість й провести реорганізацію закладу, а також підігнати все під вимоги медичної реформи”, – зазначає ексдиректорка.

Як відгукуються колеги

Саме завдяки лідерським й професійним якостям Вікторії Муляр, як керівниці, вдалося зберегти Середино-Будську лікарню – в той час, коли багато закладів Сумщини припинили своє існування, – так відгукується про Вікторію Муляр директорка Північно-західного регіону Національної служби здоров’я України Вікторія Мілютіна.

“Завдяки таким якостям вдалося й оптимізувати роботу медичної галузі громади, заключити договори з НСЗУ, наладити співпрацю з громадськими й благодійними організаціями. В результаті співпраці керівниці з різними фондами, лікарня оновила медичне обладнання, отримала сучасні автомобілі швидкої допомоги й забезпечення ліками. А з початку повномасштабного вторгнення ми придбали генератори для роботи в аварійних умовах. Невпинна праця і діяльність роботи Вікторії В’ячеславівни була не раз відмічена на різних рівнях, в тому числі на обласному й республіканському”, – каже пані Вікторія.

Про те, чому вирішила закінчити свою справу й чим займається нині

Однак, так склалося, що наприкінці минулого року пані Вікторії довелося покинути посаду за власним бажанням. За словами ексдиректорки, останнє півріччя 2023 року кабінет був її будинком в прямому розумінні – тут вона працювала й відпочивала, коли це було можливо. 

“Через постійні обстріли громади часто доводилося ухвалювати миттєві рішення, тому як керівниця установи й людина, я не могла допустити, щоб від моєї відсутності хтось страждав – чи то від поранення, чи то від хвороби. Та й адміністративні рішення доводилося ухвалювати, що називається “з льоту”. Ті, від кого чекала підтримки – мене не розуміли, чи просто робили вигляд, що не розуміють. Як можна було працювати, якщо ті, що мають підтримувати й допомагати, більше того, що ставили “палиці в колеса”, так ще й намагалися повчати, зовсім не розуміючи сам принцип і механізм медичної реформи. Взяти хоча б ту ж розчистку від снігу під’їзду до лікарні – доводилося “вибивати” у місцевої влади мало не на колінах. Я зрозуміла, якщо немає підтримки у місцевої влади, то про подальшу працю розмови бути не може. Це в першу чергу зашкодило б, як у плані роботи лікарні, так і в медичному обслуговуванню хворих. Цього я допустити не могла”.

Нині пані Вікторія працює в одному з військових шпиталів країни, а її син долучився до лав Збройних сил України.