Сергій Доронічев — 63-річний житель Середини-Буди. Він помер 14 серпня у лікарні від тяжкого осколкового поранення, яке отримав напередодні під час російського обстрілу центральної частини міста. Яким був Сергій, «Середина-Буда.City» розповіли його дружина Валентина та син Ігор.
13 серпня російські війська обстріляли центральну частину Середини-Буди з реактивної системи залпового вогню. У цей час Сергій їхав на мопеді від знайомих. Уламок снаряда влучив чоловікові в черевну порожнину.
Спочатку Сергія доправили до місцевої лікарні, де йому надали необхідну допомогу. Згодом волонтери організували його транспортування до Шостки. Дорогою чоловік залишався при свідомості.
«Як розповідав мені чоловік, який віз Сергія, він був при свідомості, розмовляв. У Шостці його зустріла моя сестра. Одразу провели операцію, яка тривала понад три години», — розповідає дружина Сергія Валентина.
Операція була складною. За словами Валентини, лікар повідомив, що Сергію знадобиться подальше хірургічне втручання. Однак наступного дня його стан різко погіршився.
«Упав тиск, його підключили до апарату ШВЛ. Він помер».
Майже 40 років разом
Сергій і Валентина прожили у шлюбі майже чотири десятиліття. У січні 2027 року вони мали відзначити 40-річчя подружнього життя.
Познайомилися випадково. Сергій приїхав до брата Валентини, але не застав його вдома.
«Я його запросила попити чаю. Посиділи, поговорили. Потім він приїхав наступного дня, потім ще через день. Потім були зустрічі на танцювальному майданчику, побачення. Ну і так ми побралися».
У родині виховали трьох дітей — двох доньок та сина Ігоря.
«Він був терпеливим, люблячим чоловіком. Привітним, уважним», — говорить Валентина.
Син Ігор згадує батька як людину, на яку завжди можна було покластися: «Для мене батько був найкращим».
За словами дружини, Сергій багато чого ремонтував сам.
«Він дуже любив техніку. Ми ніколи нікого не запрошували, щоб щось відремонтувати. Все Сергій робив сам. Добре розбирався в техніці», — розповідає Валентина.
Його робота також була пов’язана з технікою. Багато років він працював токарем на місцевому заводі «СЗМО». Після закриття підприємства він перейшов працювати до лісового господарства.
Після виходу на пенсію Сергій придбав мотоблок. Обробляв ним власну присадибну ділянку, а також допомагав іншим жителям міста.
«Комусь город зорати, комусь скосити. Ось так і жив», — каже Валентина.
Близько двох років тому Валентина потрапила під російський обстріл. Після цього вирішила евакуюватися. Син Ігор, який ще до початку повномасштабного вторгнення виїхав до однієї з країн Європи, кликав батьків до себе. Але Сергій відмовився. Він хотів залишитися вдома — у Середині-Буді.
«Ну що я поїду туди? Тут усе наше, нажите. Я буду тут жити, доглядати господарство».
У Сергія залишилися дружина Валентина, дві доньки та син Ігор.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
