Ще кілька років тому 44-річна уродженка Серединобудщини Ольга Расенко навіть не думала, що писатиме вірші. Після загибелі коханого, який захищав Україну, поезія стала для неї способом пережити втрату. Сьогодні її твори увійшли до літературного збірника «Голос нескореної Сумщини». Як випадкове повідомлення стало початком історії кохання, а пережита втрата — поштовхом до творчості, Ольга Расенко розповіла кореспонденту «Середина-Буда.City».

Родом із Серединобудщини

Ольга Расенко народилася в селі Ситне на Серединобудщині. Її батько родом із Кам’янки, мати — із Ситного, тож саме тут минули дитинство та юність майбутньої поетеси. Після школи вона здобула дві педагогічні освіти: навчалася в педагогічному навчальному закладі в Путивлі, а згодом — у педагогічних університетах Глухова та Сум. Працювала вихователькою в дитячих садках Марчихиної Буди, Кам’янки та Шостки. У 2015 році виїхала на роботу за кордон. Після початку повномасштабного вторгнення росії повернулася в Україну, а у 2025 році остаточно оселилася на Шосткинщині.

Випадкове повідомлення

Наприкінці 2022 року Ольга переживала складний період. Її шлюб руйнувався, попереду було розлучення.

У той час вона написала повідомлення знайомому з рідної Кам’янки Андрію. Особисто вони майже не спілкувалися, хоча чоловік давно був у неї в друзях у Facebook, читав її дописи, ставив вподобання та залишав коментарі.

«Я просто написала: “Як ти?”. Побачила, що він онлайн. Він відповів: “Я на фронті. Захищаю Україну”. Так і почалося наше спілкування», — згадує Ольга.

Андрій був молодший за неї на чотирнадцять років. За словами жінки, різниця у віці для них не мала значення.

На той час обоє переживали непрості життєві обставини. Як розповідає Ольга, в Андрія нещодавно завершилися стосунки з дівчиною, яку він кохав.

«Він мені пояснював: “Я не хочу ніякого кохання, не бажаю ніяких стосунків”. Але з часом усе переросло у щось значно більше. Важко навіть пояснити, що саме».

Ольга каже, що й досі згадує той день.

«Не знаю… Мабуть, це був знак долі, що я написала йому».

За словами жінки, знайомство з Андрієм допомогло їй пережити складний період.

«Це було більше, ніж пристрасть, більше, ніж кохання. Важко передати словами, що це було. Він був надзвичайно позитивною людиною. Подарував мені стільки емоцій, допоміг забути про всі негаразди, які тоді були в моєму житті. Я ніби розцвіла. Я знову почала жити».

За словами Ольги, за час спілкування вони бачилися лише кілька разів. Вперше — ще тоді, коли вона працювала в Кам’янці. Згодом приїжджала до села вже разом зі своїм тодішнім чоловіком, а Андрій спілкувався з ними обома.

«Я не знаю, які на той момент були почуття в Андрія до мене. Але ті чотири місяці нашого спілкування… Ми були за сотні кілометрів один від одного. Я жила мирним життям, а він писав мені між боями. Це було щось незвичайне».

Пізніше історію їхніх стосунків Ольга описала у поетичній збірці «Історія нашого кохання». За її словами, саме з цього листування розпочалися не лише їхні стосунки, а й її майбутній творчий шлях.

Я пам'ятаю, як все почалось,
Тобі тієї ночі не спалось.
«Як ти?» — тобі я написала,
І ти мені почав писати...

«Не могла повірити, що його більше немає»

Їхнє спілкування тривало лише чотири місяці. Згодом Ольга дізналася про загибель Андрія, який захищав Україну.

«Я просто не могла це усвідомити. Не могла повірити, що його більше немає».

Після похорону жінка неодноразово їздила на могилу військового до Кам’янки.

«Мені було важливо бути поруч із ним хоча б так».

За словами Ольги, вона також звернулася до Шосткинської міської ради з проханням розмістити портрет Андрія на Алеї Слави.

«Було непросто, виникали певні труднощі. Але я не відступила. Зараз портрет Андрія разом з іншими полеглими захисниками розміщений на Алеї Слави».

Крім того, жінка створила петицію про присвоєння Андрію звання Героя України.

«Чи буде ухвалене таке рішення, я не знаю. Петиція ще перебуває на розгляді. Але я дуже хочу, щоб його подвиг був належно вшанований»..

Коли біль став поезією

Майже два роки після загибелі Андрія Ольга, за її словами, не могла повернутися до звичного життя.

«Два роки я не могла прийти до тями. Саме цей біль змусив мене писати».

Так з’явилася її перша поетична збірка «Історія нашого кохання».

Спочатку Ольга писала російською мовою. Однак, за її словами, це тривало недовго.

«Перші один-два вірші були російською. Але не склалося. Не сприйняли душа і серце російської. Я не змушувала себе писати українською. Це сталося само собою. Наступний вірш уже народився українською мовою. Відтоді пишу лише українською».

Твори, присвячені стосункам з Андрієм, жінка опублікувала у соціальних мережах. За її словами, реакція знайомих була різною.

«Дехто зі знайомих почав мене засуджувати. Але я вважаю, що справжні почуття, справжні й щирі стосунки не можуть бути предметом осуду. Кожен має право думати по-своєму. Я просто не звертала на це уваги».

Ольга розповідає, що найчастіше пише вірші вночі.

«Вірші повинні йти від душі. Буває, хочеш написати, а нічого не виходить. Не та рима, не ті слова. Тоді відкладаєш, а потім повертаєшся. А буває, що слова просто ллються із серця».

На початку 2026 року Ольга вперше вирішила показати свої твори широкому загалу. Навесні стала призеркою місцевих літературних конкурсів, а в травні знайома надіслала їй інформацію про набір авторів до збірника «Голос нескореної Сумщини».

Ольга подала свої вірші, а вже у червні отримала диплом із повідомленням, що її поезії увійшли до видання.

Нова сторінка життя

Згодом Ольга познайомилася з Данилом — військовослужбовцем, який нині також захищає Україну.

«Моя творчість і зустріч із Данилом повернули мене до життя. Він знає історію Андрія, розуміє мене і підтримує».

Сьогодні Данило продовжує виконувати бойові завдання, а Ольга чекає на його повернення.

Вона пише нові вірші, а до деяких із них за допомогою штучного інтелекту створює музичний супровід. Також допомагає підрозділу, де служить Данило, організовує благодійні збори для військових і продовжує вшановувати пам’ять Андрія.

«Поки живуть любов, пам’ять і віра, народжуватимуться нові вірші».

Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.