Десять будинків, які не зачепили пожежі від обстрілів, і один житель — це все, що залишилося від мальовничої до початку повномасштабного вторгнення Нововасилівки, прикордонного села у Зноб-Новгородській громаді. Про те, як змінилося життя села після російських обстрілів, кореспонденту “Середина-Буда.City” розповіла колишня секретарка місцевої сільради, а нині операторка комп’ютерного набору одного із старостатів громади — Олександра Левенок.

Де знаходиться?

Згадки про село містяться на інформаційному ресурсі “Вікіпедія”:

“Село Нововасилівка знаходиться на правому березі річки Знобівка, яка через 6 км впадає в річку Десна, вище за течією на відстані 2,5 км розташоване село Зноб (Брянська область, Росія). Село знаходиться на кордоні з Росією. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці і заболочені озера. Поруч проходить залізниця, станція Зноб — за 2,5 км”.

Як жило село до початку війни і у перший рік після її початку?

Як розповідає Олександра Левенок, до початку повномасштабного вторгнення в селі проживало 110 жителів.

“Діточки бігали, їх на початок війни у нас десять було. Село і всі ми жили своїм сільським життям. Домашнє господарство, городи, хтось десь працював. Улітку чимало людей приїздило навідати своїх батьків, родичів, та й просто відпочити. Навколишні ліси, близькість Десни сприяли повноцінному відпочинку”.

Далі у своїй розповіді пані Олександра зазначає, що перший рік війни для села і його жителів був більш-менш спокійним.

“Так, щось десь вибухало, свистіло, але відчутних ударів по селу не було. Але вже навесні 2023-го обстановка різко змінилася. Вибухи стали все ближче і ближче, побільшало свисту на небі від пролітаючих над головою снарядів. Городи вже того року ми садили під звуки вибухів. Почули вибух чи свист — падаємо, в кращому випадку, в борозну чи просто на землю. Стихло — знову за роботу. Всі сподівалися, що все це тимчасово”.

Літо 2023-го

Але реальність виявилася іншою — вже на початку літа того ж року росіяни почали бити по будинках селян.

“Не думали-не гадали ми, що збирати урожай більшості з нас не доведеться. Червень і липень 2023-го року стали «чорними» місяцями для нашого села. Прильоти по будинках і закладах, складах і техніці агровиробників, постійні пожежі й загроза життю. Люди почали масово залишати село, рятуючи себе, дітей, близьких та рідних”.

Як живе село нині?

На початок 2024-го у Нововасилівці залишалося жити двоє людей: місцевий священник і жінка, в якої помер син, а вона, як мати, не могла залишити пам’ять про сина — його могилу. Все ж ближче до осені ця жінка теж виїхала. Зараз у знищеній ворогом Нововасилівці продовжує жити один чоловік — священник.

“На початок війни у селі було 54 житлових і десь до двадцяти порожніх будинків. Цілих неушкоджених будинків не залишилося зовсім — згоріли майже всі. Ті десять будинків, які не зачепили пожежі від обстрілів, теж зазнали різних руйнацій чи пошкоджень”.

Тривалий час у селі немає ні світла, ні зв’язку, але єдиний чоловік, який продовжує жити у Нововасилівці, не бажає залишати свою домівку. Зі слів жінки, більшість жителів знайшли прихисток у більш безпечних населених пунктах Зноб-Новгородської громади.

“Ми всі зрозуміли, що наше село вже не відбудувати, тому облаштовуємо свій побут на нових місцях. Ясна річ, у кожного з нас зберігається мрія повернутися назад у рідне село, хоча добре розуміємо, що повертатися нікуди — будинки спалені, село розбите. Можливо, після війни буде можливість просто приїхати у рідні місця, пройтися по близьких серцю стежинах”.