У якому стані нині Меморіал пам’яті жертвам Другої світової війни у селі Велика Берізка

У Великій Берізці на Серединобудщині меморіал жертвам Другої світової, який десятиліттями був центром пам’ятних заходів до 9 Травня, нині опинився в зоні обстрілів. Територія навколо нього небезпечна через можливі нерозірвані боєприпаси, а сам комплекс поступово руйнується. Про історію меморіалу, його роль у житті села та вплив повномасштабного вторгнення на пам’ятне місце кореспонденту “Середина-Будa.City” розповіли колишні голова Великоберізківської сільради Галина Роговець та завідувачка Будинку культури і вчителька місцевої школи Тетяна Адаменко.

У селі Велика Берізка, навпроти Будинку культури, розташований Меморіал пам’яті жертвам Другої світової війни. Його відкрили ще 1967 року, аби вшанувати понад сто уродженців села, які воювали на фронтах і в партизанських загонах, але не повернулися додому. Їхні імена викарбувані на плитах меморіалу.

“На фронтах і в партизанських загонах у роки війни бились 204 уродженці с. Велика Берізка. 112 з них загинули”, — писав Анатолій Нетудихаткін у книзі «Середино-Будський район. Долі людей та поселень краю».

Місце пам’яті — центр життя

Щороку 9-го травня до меморіалу приходили жителі села та приїздили ветерани війни.

«Цей день був особливим для села. Практично кожен житель села 9 травня приходив до меморіалу з квітами, щоб згадати і вшанувати пам’ять усіх тих, хто віддав своє життя. До цього дня завжди готувалися заздалегідь: прибирали територію, щороку робили косметичний ремонт. Завдяки фінансовій і матеріальній підтримці сільської ради все робилося вчасно — жодних проблем із матеріалами, технікою чи людьми не виникало. Нерідко брали участь у впорядкуванні території й самі селяни», — розповідає Тетяна Адаменко, яка в різні періоди працювала завідувачкою місцевого Будинку культури і вчителькою початкових класів місцевої школи.

На початку 2000-х на плитах, де викарбувані імена полеглих, почали з’являтися тріщини. 

«Тоді нам допомогли Середино-Будське лісове господарство і, ще працюючий на той час, Середино-Будський завод металургійного обладнання. На заводі виготовили кріплення для плит, а лісгосп допоміг технікою та людьми. У 2005 році все було зроблено — наш меморіал знову набув свого первісного вигляду», — розповіла Галина Іванівна Роговець, колишня сільська голова Великоберізківської сільської ради.

Про те, яким був день 9-го травня у Великій Берізці розповідає далі Татьяна Адаменко:

«Підтримку й допомогу в проведенні заходів вшанування пам’яті жертв надавала сільська рада. Дев’ятого травня до меморіалу приходили фронтовики, збиралися люди. З Будинку культури виносили стільці, ставили їх рядами — завжди було дуже багато людей. Окрім місцевих, приїжджали з навколишніх сіл, а також ті, хто раніше виїхав із села, але вважав своїм обов’язком бути цього дня поруч з односельцями, щоб віддати шану полеглим у роки війни. Завжди була велика концертна програма, поруч парували котли з фронтовою кашею — і, звісно, були фронтові “сто грам”. До пізньої ночі лунали фронтові пісні й розповіді тих, хто зі зброєю в руках пройшов усе пекло війни».

Все змінила російська агресія

За словами Тетяни Іванівни Адаменко та інших жителів Великої Берізки, територія навколо Будинку культури й меморіалу становить небезпеку. Через безпекову ситуацію жителі села вже три роки не мають змоги доглядати за меморіалом. Як пояснюють місцеві, сюди неодноразово “прилітали” авіабомби, дрони скидали вибухівку, були й обстріли іншими снарядами – мінами та касетними боєприпасами. Місцеві припускають, що десь на території навколо могли лишитися невибухлі снаряди. У Будинку культури вже давно вибиті вікна. Спочатку їх намагалися забивати, але після чергових обстрілів усе повторювалося знову. Від вибухів й сам меморіал зазнав незначних пошкоджень: на стелах з’явилися тріщини, а навпроти пам’ятника — вирва від снаряда.

— Найінтенсивніше “сусіди” б’ють саме по тій частині села, де розташований меморіал. Поруч із стелами — багато вирв. За кілька метрів падали снаряди. Поки що самі стели й пам’ятник зазнали незначних пошкоджень, — каже пані Тетяна.

Те, що село практично кожного тижня, а іноді й кілька діб підряд, перебуває під ударами росіян. Один із останніх ударів стався 7 травня — снаряд влучив просто в город місцевого жителя.