“Ми віримо, що все відбудується після Перемоги”: історія родини переселенців із Середини-Буди
В останні місяці у повідомленнях про обстріли населених пунктів Серединобудщини згадується й
село Красічка. Село знаходиться на правому березі річки Свіга. Вище за течією, на відстані трьох кілометрів, розташоване село Лукашенкове, а нижче за течією, на відстані трьох кілометрів, розташоване село Гутка-Ожинка. Поруч, за півтора кілометри, є залізниця – станція Перемога. До Середини-Буди звідси орієнтовно 25 кілометрів, стільки ж і до кордону з росією. Саме до села Красічки переїхала сім’я Махоніних із Середини-Буди, історію якої розповів кореспондент “Buda.City”.
У вересні минулого року Любов Махоніна разом з чоловіком, сином і невісткою, трьома онуками та свахою переїхали в Красічку, коли у рідній Середині-Буді стало зовсім небезпечно.
“Вже горіли сусідні будинки, прилітало й на нашу присадибну ділянку, а в місті росіяни знищували інфраструктуру. Залишатися там ставало дедалі небезпечніше. Ухвалили сімейне рішення залишити рідні місця, заради своєї безпеки і, в першу чергу, задля безпеки онуків. Тож, вибір пав на Красічку – мали тут знайомих, та й від кордону далеченько. Не думали ми, що “прильоти” і тут будуть. Перший раз росіяни вдарили по селу десь у квітні цього року, а потім здається влітку. Вчора теж непереливки було”, – розповідає пані Любов.
Як розповіла далі жінка, перезимувала вся родина, а саме вісім людей, в одному будинку.
“Можливо і було трохи тісненько, але все ж у безпеці. Діти не чули вибухів, спали спокійно. Вже навесні син зі своєю сім’єю, сваха та я зі своїм чоловіком Миколою стали жити окремо. У кожного своя сім’я, кожен знайшов собі інше житло. Ми теж з чоловіком пригляділи будиночок. Декілька років він пустував. Не було світла – все, що треба для підключення ми купили, оплатили та енергетики нам його підключили. Будиночок теж привели в порядок та двір. Жити можна”.
Які проблеми турбують мешканців Красічки
Єдине, що хвилює жительку, це повна відсутність транспортного сполучення.
“Люди не розуміють, за що з ними так поводить себе місцева влада? До Середини-Буди доїхати – вартість більше півтисячі гривень, а до Шостки – до двох. Чим заслужили таке ставлення до себе люди? Все життя віддали району й державі”.
Сама Любов Віталіївна до виходу на пенсію працювала в місцевому територіальному центрі надання соціальних послуг, а її чоловік водієм на різних підприємствах.
“А зараз потрібно більше половину пенсії віддати на поїздку до лікарні, чи ще у якусь установу. Якби наші посадовці пожили б у Красічці чи у Пигарівці, або у якомусь іншому селі громади, не маючи власного транспорту, то зрозуміли б, як приходиться селянам”, – зазначає співрозмовниця.
Саме з цієї причини пані Любов рідко навідується до власного помешкання у Середини-Буді, проте умови життя в селі її не бентежать.
“Все необхідне є в місцевому магазині, в який товар завозить сам власник. Працює заклад через день і скупитися тут можна за допомогою банківської картки. А зняти готівку – то вже проблема, адже потрібно їхати до Шостки”.
Нині в селі мешкає орієнтовно більше півсотні людей, й хоча воно само собою велике та розтягнуте більш, ніж на два кілометри. Багато будинків вже чимало років пустують, адже з різних причин люди залишали село. Основною причиною, ймовірно, є і відсутність нормального транспортного сполучення і віддаленість, в плані розвитку, від більшості сіл. Під час повномасштабного вторгнення небагато жителів села згуртувалися, кожному, хто потребує, надають допомогу.
Щоби Любов і Микола змогли щось посадити, сусіди виділили для них декілька соток своєї ділянки.
Проте для всіх селян найбільшим випробуванням стали пожежі, що вирували з кінця серпня до початку вересня цього року.
“Вогонь підбирався до села і всі розуміли, яка це небезпека для наших будинків. Робили все можливе, щоби запобігти розповсюдження вогню. Допомагали пожежникам, день і ніч моніторили найбільш небезпечні ділянки. Вистояли, хоча все ж до одного будинку вогонь дістався, але і тут всі разом змогли загасити”, – розповіла Любов Махоніна.
На питання чи планують Любов і Микола повернутися назад до Середина-Буди, жінка відповіла: “Так, дуже хочемо, адже місто нам рідне, все знайоме. Ми віримо, що все відбудується після Перемоги. Але Красічку не забудемо, бо село для нас – другий дім. Дуже тут затишно, природа зачаровує, а люди – це, як одна сім’я!”
